Розділ III Поморянський алхімік

Ззовні долинув голос Агати, яка гукала його, а слідом за цим — тупотіння ніг охоронців. Казимир, здавалось, тільки на коротку мить відвернув погляд від незнайомця, але саме за цей час той зник. Навіть відголос його слів не встиг затихнути, проте самого його вже не було.

До кімнати забігли охоронці й стали в дверях, мов закам’янілі, не розуміючи що робити далі.

— Розтуліться! — наказала їм господиня замку, і ті слухняно дали їй можливість пройти досередини.

Агата швидко підійшла до колиски й взяла на руки дитину. Потім знову вийшла з покоїв, попрямувавши до згорьованої матері.

— З твоїм хлопчиком все гаразд, дорога кузино, — почув її слова Казимир, — заспокойся, це був лише страшний сон...

Втім, Йоанна заридала ще дужче. Хоч цього разу це були сльози полегшення.