Розділ III Поморянський алхімік

Та якось одного вечора Казимир відвів господаря млина вбік і повідомив, що має цінну таємницю, якою охоче з ним поділиться. Звісно, не задарма.

— Про що йдеться? — перепитав Цибульський, жваво відмахуючись від комарів, що над річкою були великими та кусючими.

— Про перли, — коротко відповів той.

— Які ще перли? — не зрозумів Ігнацій.

— Про ті, які я можу добувати з піску, — пояснив Казимир стишеним голосом, — точніше, я вмію звичайний річковий пісок перетворювати на перли.

Цибульський недовірливо глянув на свого робітника.

— А лайно на гречаний мед. Еге ж? — хминув він і ляснув себе по загорілій шиї, розплющивши при цьому особливо жирного комара. Тварюка ця, напившись християнської крові, навіть не намагалася злетіти. Чи радше не могла.

Власний дотеп так припав до душі пану Цибульському, що він розреготався від душі, вишкіривши свої жовтуваті й крупні, як у віслюка, зуби.

Казимир сягнув до кишені своєї сіруватої мантії, а коли знову дістав руку назовні, почав повільно розтискати кулак. Що більше відкривалася долоня робітника, то менше реготав Ігнацій, а зуби його потроху ховалися назад за пухкі губи. В руці Казимира виявилась жменя дрібних блискучих камінців.

Власник млина завмер, і жадібні комарі, скориставшись цим, рясно обсіли його писок. Тепер Цибульський вже їх не помічав.

— Справжні? — видавив він з себе.

— Справжнісінькі, — кивнув Казимир і простягнув йому один.

Той довго розглядав коштовність, підносив до очей, носа і навіть вух, а потім неохоче повернув Казимиру.

— Я лише раз в житті бачив перли, — зізнався Ігнацій, — звідки мені знати, що ти мене не дуриш?

Казимир затис кулак.

— Гаразд, тоді забудемо про це, — холодно мовив він.

— Ні, стривай.

Цибульський кілька разів ляснув себе по обличчі, лишивши там кілька кривавих комариних плям. Казимир, якого ця летюча напасть чомусь минала, співчутливо подивився на співрозмовника.

— То кажеш з піску?.. — перепитав Ігнацій.

— Зі звичайного піску, — підтвердив той.