Розділ дев’ятий

Рублена хата із цілісних колод здавалася експонатом музею просто неба. Різьблені ворота, важезний замок на завісах, похилий дах, вкритий, здається, якоюсь подобою замшілої черепиці... Глухо зачинені дерев’яні віконниці...

Ціла вулиця музейних, вигадливо-етнографічних хат. Сусідський будинок... Колодязь із «журавлем», із дерев’яним цебром на краю зрубу...

— Як же ми увійдемо?

Найдосаднішим здалося те, що ворота замкнені, а у неї навіть ключа немає...

— Відійдіть! — роздратовано кинув Семироль. Відсторонив її, оглянув круглий замок розміром із кавунець; зітхнув. Легко — з дивовижною легкістю — висмикнув із одвірка іржаву петлю разом із здоровезним цвяхом:

— Система, хай їй... на межі фантастики...

Ворота несамовито заскрипіли. З-за сусідського паркана виткнулися голови. Але Семироль не дозволив Ірені навіть озирнутися, а хутко заштовхнув її у двір.

— Сенсей?!

Грифельно-чорний, розміром з теля пес вишкірив жовті зуби. Махнув хвостом.

— Попереджати треба, — глухо сказав Семироль за її спиною.

— Сенсейчику... Це ти?!

Пес заскавчав. Кинувся, ледь не збиваючи її з ніг, поклав Ірені на плечі зашкарублі від бруду передні лапи, величезним, як рожевий млинець, язиком лизнув у ніс...

Їй ударив у ніс гострий собачий запах.

— ...Обмірковуємо варіанти... Перший — передсмертні картинки. Треба сказати, надмірно затягнуті і до того ж — парні, узгоджені, що малоймовірно... Другий варіант?

Ірена мовчала. Дивилася на іскорки вогню в каміні.

— Ірено! Ви організували всю цю заплутану круговерть, ви в ній точно розбираєтеся більше за мене, отже, ви — експерт... Другий варіант? Чи третій?

— Негідник... — сказала Ірена стомлено. — Ні, це не вам, Яне... Це — Анджею.

Адвокат зітхнув:

— Розумію... Перед моїми очима промайнуло стільки шлюборозлучних процесів, що нічим не здивуєш...

Завовтузився на підлозі перед каміном Сенсей. Нова подоба Сенсея — гіпертрофована. Чудовисько, а не пес.