Розділ восьмий

— Яне... Скажіть по правді: ви гадаєте, що я божевільна?

— Я думаю, що генетично ви — благополучна людина з невеликою нав’язливою ідейкою...

— Подаруйте мені ось цей календар... — Ірена притиснула старий мотлох до грудей і при цьому всміхнулася так щиро, що можна було й справді сприйняти її за чмелену.

— Я радий, що вам подобається...

Семироль підійшов, сів на підлокітник і раптом міцно обійняв її. Вона злякано притихла.

— Ірено... Я скучив. Але в перші місяці вагітності... розумієте? Лікар не рекомендує... — Він усміхнувся.

Вуха, спалахнувши, видали її сум’яття.

Її кімната була захаращена мапами, вирізками й атласами. Вона майже відразу знайшла те, що шукала; хвилювання перших секунд, від якого паморочилася голова і німіли пальці — воно скоро вивітрилось, як дешеві парфуми, залишивши Ірені холодний прагматизм дослідника.

Вона відчувала себе досвідченим препаратором. Спокійним, як боа-констріктор. Або навіть як боа-констрікторський труп...

Вона підібрала мапи, точно відповідні за масштабом. Працювала натхненно і ретельно. Для того, щоб довести задум до кінця, їй знадобилося якихось кілька годин.

І вже потім, подивившись на справу своїх рук, вона злякалася.

І кому це можна показати? Нікові? Яну?!

Обіперлася на підвіконня. Підвела очі до зимового неба, що хутко темніло:

«Халтурнику! Я зловила тебе, чуєш?»

Небо мовчало.

Мабуть, адвокат дійсно мав феноменальний дар переконання. Схоже, аргументів для Ельзи і Сіта у нього виявилося більше ніж достатньо; в усякому разі, на фермі встановився відносний спокій.

Ірена уникала як Ельзи, так і Сіта. Семироль стирчав на фермі безвиїзно — ймовірно, вважав своїм обов’язком особисто відновити благополуччя в господарстві.

Ірена дивилася на гори — і думала.

У те, що Анджей помер, їй не вірилося з самого початку. Версія про його смерть припадала пилом у найдальшому куточку її підсвідомості; чи можливо, що, інсценувавши смерть, Анджей пішов із МОДЕЛІ в реальність?

Не дуже-то ймовірно. Хоча...