Розділ восьмий

— Ну так ходімо зі мною! — сказала вона, різко підхоплюючись. — Ходімо, я вам покажу!..

Вона ввімкнула все наявне в кімнаті світло. Люстру, настільну лампу, торшер. Змела зі столу мотлох, який залишився після її дослідницької роботи, взялася було відсунути комп’ютер...

— Куди? — Семироль з обуренням відтіснив її. — Важкі речі?!

Вона закотила очі до стелі.

— Дивіться сюди, Яне... Ось. Це календар, той, із паперів Кромара, бачите?

— Спокійніше, Ірено...

— Ні, це ви — спокійніше!.. Ось ці гори, бачите, впізнаєте?

Семироль узяв календар у руки. Злегка всміхнувся.

— Так... Погляньте.

— Чому тут написано: «Каньйон Пас, Південні Монтаньєри»? Ми ж бо в іншому місці живемо!

Адвокат придивився. Знизав плечима:

— Ну то й що? Кромар підробляв статті в газетах, а тепер ще, виходить, і календарі?..

— ...Підробляв календарі семирічної давності? Гаразд, його справа... Але ось мапа...

Ірена хвилювалася. Плуталась у сторінках атласу; Семироль мовби ненароком поклав їй руку на плече:

— Не поспішайте...

— Дивіться сюди... Ось. Це Південні Монтаньєри. Те місце, що на всіх мапах світу називається Каньйоном Пас... Ось цю діляночку, обведену олівцем, п’ятикутник, видно?

— Ну і що? — повільно повторив Семироль.

Ірена розгорнула мапу:

— Ось ми... Ось місто... Тут іще гори як гори. Тут іще теж... зовсім старі. Напівзруйновані. Ліс, луки, середня висота не перевищує... не пам’ятаю, скільки метрів, але не так уже й багато. І раптом — піки! Вічні сніги! Всі ці божевільні хребти, через які з ферми не можна втекти... Але гаразд. Гра природи... Ось! Подивіться ж сюди! Ось цей п’ятикутник, крап у крап! Шматок Монтаньєр, пересаджений зовсім в інше місце! Здубльований! Ось я з мапи його вирізала, тут масштаби збігаються... Якщо навіть урахувати обов’язкові спотворення, похибки... але збігається ж! Накладається!

Семироль мовчав.