Розділ восьмий

— Надто пізно соромитися, — відгукнулася вона з робленою веселістю.

— Будете мені допомагати?

Вона нервово проковтнула слину.

— Гаразд... підемо далі. Ну от, маємо купу паперового непотребу — вирізки з газет, якісь аркуші, чернетки, в яких не можна зрозуміти ні слова... Ваш колишній чоловік не захоплювався шифрами, анаграмами або чимось подібним?

Ірена заперечно похитала головою.

— Гаразд... Ось це мене зацікавило. Вирізка з газети «Секрети слідства...» Жовта, між іншим, газетка. І стаття дивна — одкровення про якийсь галасливий процес... Я такого процесу не пам’ятаю. Незважаючи на те, що пам’ятати мусив би... Ось, у кутку аркушика видно номер газети і дата... У мене є цей номер у підшивці. Але такої статті там... немає! Цікаво, правда?

Вона потягнулася до жовтого аркуша. Піднесла до очей, тут же злякано відсахнулася — на фотографії в центрі зображений був напівголий труп...

— Не хапайте всяку гидоту! Дайте сюди... Найцікавіше, Ірено, що це не єдиний такий казус. Тут таких вирізок повно, і на більшості видно число виходу і номер газети, та не від руки написані, а друкарські, чіткі... І жодної — ЖОДНОЇ! — я не знайшов у підшивках. Невже пан Кромар займався підробкою газетних заміток? Не збагну, навіщо це могло бути йому потрібно...

— Яне, — Ірена нервово потерла руки, сама собі нагадавши муху на святковій скатертині, — а фотографій... або чого-небудь... не було?

Семироль потягнувся до столу. Вибрав із купи паперів стандартну фотокартку-листівку.

Отже, і про час, і про місце вона дізналася з першого погляду.

Парк. Ґанок дерев’яного котеджу, повитий, здається, плющем... Ось видніється котедж їхнього сусіда — відомого режисера. Знімок зроблений за кілька днів до пам’ятного запливу — режисер іще не знав, що його чекає...

Здається, саме режисера вони попросили зафіксувати їх. Знімок зроблений рукою кіномайстра — Ірена і Анджей в обнімку, обоє молоді й чарівні, такі задоволені життям...

Ірена мовчки повернула фотографію.

Сьогодні вночі на неї чекає безсоння. Зате зараз обличчя її цілком байдуже; часом не так уже й погано мати сповільнену реакцію...

— Що ще? — почула вона власний спокійний голос.

Семироль знизав плечима:

— Все ті самі нерозбірливі записи, в яких навіть професійні шифрувальники ніяк не можуть розібратись... І настінний календар шестирічної давності. Або семирічної...

— Можна подивитися?

Календар тхнув пилом. Колись глянцеві аркуші тепер потьмяніли, подекуди проступали сліди від чашки, масні плями, ніби від соняшникової олії...