Розділ восьмий

Невдоволена жіночка за касою:

— Ми вже не працюємо...

— Я тільки гляну...

— Ви натопчете, тут помили підлогу...

Вона машинально витерла ноги. Зробила крок — обережно, ніби справді боячись наслідити...

Господи.

Картонні ворітця, завішані чорним оксамитом. Ікласті маски обабіч входу — «тут відкривається новий світ...»

Погляд ударив її в спину, наче ніж. Вона обернулася.

Семироль — без шапки, в розхристаній куртці — стояв у дверях. Важко дихав. У кутку піднімався на ноги ошелешений охоронець...

Семироль дивився.

Вириваючись із-під гіпнозу його вказівного пальця, вона зробила крок до бутафорських ворітець.

— До мене, Ірено!

— Ви — модель... Ви всього лише модель... Ви...

Семироль зціпив зуби. Неквапно посунув уздовж стелажа.

— Стійте! Ви — модель, ви нічого не можете мені зробити...

Він кинувся до неї.

Вона зрозуміла, що не встигне. Цей швидкий звір перехопить її за півкроку до ворітець...

А раптом вона помилилась, і за чорним оксамитом — стіна, просто стіна, і зайве буде молотити в неї кулаками....

Його руки зімкнулися в неї на зап’ястях.

І водночас вона з криком ввалилася в ворітця — спиною, в оксамитову завісу...