Нік томився. Не наважуючись зізнатися в симуляції, він усе-таки хотів утримати Семироля — бо погода, ніби співчуваючи Ніку, робила все можливе, щоб перешкодити поїздці...
Але слово було сказане. Рішення прийнято, брехню оприлюднено і виголошено настільки переконливо, що навіть стоокий змій-Семироль досі не здогадується про обман.
Бо надто багато для нього поставлено на карту. Він занадто довіряє давньому спільникові-рабу.
— ...заткнутись. Я не вперше за кермом і теж знаю цю дорогу... Ти дав їй ліки? Анальгетик?.. Тоді бувай — побажай нам удачі...
Дверцята ляснули. Семироль підбадьорливо всміхнувся Ірені, допоміг їй пристебнути ремінь, завів мотор, натиснув на газ...
Ферма лишилась за спиною. Гори зрушили з місця і теж попливли; ворота були відчинені. Ірена сиділа, скоцюрбившись, усім своїм єством зображаючи стражденні муки.
Невже?!
Скільки часу минуло, відколи він привіз її сюди — засуджену, пригнічену, у чорній робі?..
А сніг сипав і сипав. Кепсько. Ой як погано — в таку завірюху навіть пекельний водій Семироль може виснувати, що викидень усе ж краще навіженої смерті на дні ущелини, і повернути назад...
Ось і поворот. Крайня дозволена точка для їхніх із Ніком прогулянок. Дійшовши цього повороту, вони незмінно повертали назад...
Минули поворот. Ірена судомно зітхнула; Семироль зиркнув на неї, у погляді читалось співчуття.
Ще поворот. Шалено смикаються снігоочисники на вітровому склі. Всюдихід уже ледь повзе...
Раптом машину повело...
Ірена інстинктивно вчепилася в сидіння; машина попливла, втративши зчеплення з дорогою, вильнула, ніби корито, на якому спускається з гірки сільська дітлашня.
Семироль вилаявся крізь зуби. Ірена не розібрала лайки.
Господи, як прикро... Нестерпно думати, що вони от-от зірвуться з крутосхилу, коли мета вже така близька...
Шкода Семироля, який узагалі-то не заради себе ризикує.
І дуже шкода її — оту ненароджену дитинку, що плаває у своєму червоному космосі і теж відчуває її страх.
Вона зціпила зуби, змушуючи себе заспокоїтися. Не треба лякати дитину завчасно...
Машина вирівнялася. Семироль, замість того, щоб пригальмувати, напіддав газу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Страта» автора Дяченки Марина та Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ восьмий“ на сторінці 26. Приємного читання.