Вона кивнула:
— В ім’я дитини. В ім’я ваших власних хлопчаків... Ви мужчина, Ніку.
— Ірено...
— Ви зробите чи ні?!
Він відвів очі:
— Ні. Вибачте. Не можу...
* * *Підтримуючи під обидві руки, її вели до машини. Руки Ніка сильно тремтіли, Семироль був блідий і дуже зосереджений.
— Усе буде гаразд, Ірено...
Як на зло, почалася заметіль. Сипав сніг, густий і мокрий; вона бачила, як мучиться Нік. Дивиться то на Ірену, то на небо, то на Семироля:
— Яне... Ти впевнений... що в таку погоду проїдеш?..
— Хіба у мене є інший вихід? — роздратовано відмахнувся Семироль.
Ірена відчула, що він хвилюється. І коли знадобиться, він на спині потягне Ірену до міста — через замети...
Йому справді така дорога доля майбутньої дитини?..
Можливо, вона ще відчує гризоти сумління. Але — згодом. Коли добереться до магазину «Святкові сюрпризи»...
Утім, на той час не буде про що шкодувати. МОДЕЛЬ сплющиться — укупі з отим вампіром-адвокатом, із його плодовитим заміром, із листівково-красивим узгір’ям, із непохитним правосуддям, клятою передовою гінекологією... Разом із Ніком, який уперше в житті збрехав своєму великодушному патрону...
Вона застогнала — майже від справжнього болю. Семироль стиснув її руку — відчайдушно і міцно (а що коли благополучний упир переживає не тільки за дитину?!).
Згодом. Про все це вона подумає пізніше.
А сніг падав і падав. Нік нервувався все більше; Ірену ледве втиснули в машину, і через занесене снігом скло вона бачила, як Нік, зчепивши пальці, розкриває рота, щось говорячи до Семироля — слів не розібрати...
Він розколовся? Він зрадив, покаявся? (Від однієї цієї думки у Ірени потемніло в очах.)
— ...сніг... на такій дорозі...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Страта» автора Дяченки Марина та Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ восьмий“ на сторінці 25. Приємного читання.