Розділ восьмий

І ось тепер сиділа серед ночі, притиснувши долоню до серця, що раптово розболілося.

Вночі. Чому всі думки приходять до неї вночі й не дають спати?!

Чому, ну чому вона не здогадалася ВІДРАЗУ?!

«Ну, я пішов. Привіт...»

Напис на зворотному боці листівки.

А на лицьовому її боці не було нічого особливого — просто красивий міський пейзаж. Якийсь магазин із яскравою вітриною. Вивіска над входом... Вулиця, перехожі, діти...

МАГАЗИН.

Давня передача, побачена з-поміж низки інших по телевізору.

«...Незвичайний магазин! Можливо, найбільш старомодні з нас будуть шоковані... напевно сподобається дітям».

Минула неділя...

Вона роздратовано потерла обличчя. «Тут відчиняються двері в новий світ — світ страшних казок і легенд!»

«Я пішов. Привіт».

«Святкові жарти і сюрпризи...»

«Я пішов. Привіт».

«Тут відчиняються двері в новий світ!..»

Вона виявила, що стоїть перед вікном, тупо виламуючи власні пальці.

Ідіотка. Тугодумка. Просто дурепа...

Ось вона, приманка. Можливо, Анджей не бажав їй зла — він просто гадав, що МІСЯЦЯ їй вже точно вистачить. Що вона встигне збагнути...

«Що ж ти робиш, Анджею?!»

Власне, а як діяв би Петер, бажаючи вказати Ірені на можливий вихід із МОДЕЛІ? Пустив би по масових інформаційних мережах якесь невинне повідомлення, на кшталт: «двері в новий світ»? Прийом старий, багато разів описаний і дає, якщо вірити книжкам, непогані результати...