Розділ восьмий

Вона дивилась, як він обтрушує плед. Згортає, ховає в сумку. Сонце схиляється за зубці гір — можливо, десь у Південних Монтаньєрах хтось точнісінько так дивиться на цей пейзаж, тільки там, напевно, куди тепліше...

— Ніку, а ви читали Ельзі вірші?

Він здивовано обернувся:

— Що?

Ірена посміхнулась:

— Інтимна близькість якось же має відрізнятися від рутинного прийому пацієнтки? Ось я й подумала, що, напевно, вірші...

Якийсь час Нік дивився на неї, роззявивши рота. Потім скептично посміхнувся:

— Знаєте, інший на моєму місці образився б... То що — розповісти вам у подробицях, як я повертав Ельзу до життя?

— Не треба, — сказала Ірена квапливо. — Вірю...

— Давайте руку, тут схил...

Вона слухняно поклала долоню на згин його ліктя.

Прогулянки з Ніком дисциплінували її. Щоб трохи подбати про зовнішній вигляд, не опуститися...

— Я вас точно не образила, Ніку?

Він реготнув:

— А я помщуся... Хочете, почитаю вам вірші під час огляду?

Вона чомусь зніяковіла.

— До речі, Ірено... чим ви спантеличили Яна? Я бачу, ви чимось його серйозно спантеличили...

Вона таємниче всміхнулася:

— Це сюрприз...

— Може, ви повідомили йому, що у вашій родині існує традиція народжувати... трійню? — жартома спитав Нік.