Розділ другий

Валько кивнув.

— А Сенсея, коли мене не було, хто годував?

Валько соромливо всміхнувся.

— Ти?

Кивок.

— А хто в моєму будинку був, — ти не бачив? Тітка? Чи дядько?

Хлопчак спохмурнів. Взявся колупати землю кросівкою, провів у пилюці перед собою нерівну лінію.

«І ти житимеш у цьому ненормальному світі? — стиха запитала Ірена, не так у хлопчика, як у себе. — Моделька...»

Валько швидко стрельнув очима. Опустив голову.

— Ну, ти заходь якось, — дерев’яним голосом запропонувала Ірена. — Заходь... із собакою пограєшся... чаєм пригощу...

Валько кивнув, не підводячи очей.

— Ну, біжи...

Хлопчака немов вітром здуло. Спортивна газета так і залишилася в Ірени у руках.

Незручно...

Вона поклала газету на лавицю перед сусідськими ворітьми.

Анджей...

Долаючи раптову втому, Ірена переступила поріг начебто свого будинку. Побрела в нібито свій кабінет, опустилася на знайому канапу...

Все, пане Петере. З мене досить.

Нічого було заварювати всю цю кашу. «Виникають проблеми, в тому числі етичні... Модель багатофункціональна, внутрішньо несуперечлива і певною мірою самодостатня...»

Без неї.