Розділ другий

— Тому що закон передбачає наявність адвоката, — слідчий, по-хлоп’ячому кирпатий, не зводив із неї неприємного, прискіпливого погляду. — Не знаю, хто б узявся захищати вас, пані Хміль, але... за наявності певної кількості грошей...

Він вичікувально замовк. Ірена знизала плечима:

— А навіщо... в чому мене... власне, звинувачують?

Минуло ось уже двадцять дві години, як вона увійшла «в тканину моделі». Реального часу — дві з гаком години. Ймовірно, експерти п’ють каву, а пан Петер не знає, що й думати...

Слідчий насупив брови:

— Скажіть, будь ласка, пані Хміль... Де ви провели останні десять місяців? Приблизно з десятого грудня?

Вона мовчала. Вона сидить тут і все глибше вплутується в цю маячню, в той час як на пагорбі чекає її дорога ДОДОМУ..

— Пані Хміль, ви згадали?

— У відрядженні, — сказала вона глухо. — А в чому річ?

— Де? Річ у тім, що це дуже важливо... Хто відправив вас у відрядження? Адже інститут не відправляв...

— Творче відрядження, — сказав вона вже твердіше. — Я письменниця...

Слідчий кисло скривився:

— Я знаю... Здається, навіть щось читав... так, цікаво, до певної міри... І все ж таки: де ви були? Хто вас там бачив? Чи не збереглись у вас, наприклад, квитки на поїзд? Візитки з готелів?

— А в чому річ? — тупо повторила Ірена.

Слідчий зітхнув:

— Річ у тім, що наш відділ веде справу про серійного вбивцю. В районі за останні два місяці вбито троє дітей — очевидно, однією людиною... Схоже, не з корисливих мотивів. І, ймовірно, вбивця — жінка.

— А до чого тут я? — запитала Ірена після паузи.

Слідчий подивився зовсім уже похмуро. І поклав перед нею на стіл протокол, як з’ясувалось; — обшуку в її будинку.

В її змодельованому Анджеєм будинку.

У підвалі — сокира зі слідами крові.