Розділ другий

В каміні — рештки згорілого одягу...

У смітнику — теж одяг із плямами крові.

У машині — курточка, яка належала хлопчику, що його було вбито три дні тому... І його ж правий черевик.

Машина — це взагалі особливий випадок. Крім глини, налиплої на колесах, крім плям крові в багажнику — ще й характерна вм’ятина, причому при зіткненні частинки емалі залишилися на місці злочину...

Ірена мовчала.

— Пані Хміль, ви розумієте всю серйозність... всю доказовість звинувачень?..

— У мене алібі, — сказала Ірена і була вражена, як вдало згадалося потрібне слово. — Мене тут не було... десять місяців.

— Де ви були? ХТО може підтвердити ваше алібі?

Ірена мовчала.

— Сусіди бачили вас... Три дні тому вас бачив сусідський хлопчик. Чи варто заперечувати?

Він дивився на неї, гидливо скривившись. Ірена теж подивилася на себе його очима і вжахнулась: адже він вірить у всю цю нісенітницю!.. Перед ним сидить виплодок пекла — жінка, що холоднокровно вбила трьох дітей!

Ірена мимоволі зіщулилася. Погляд слідчого присмоктався щільніше:

— Ви розмовляли вчора з сусідською дитиною? З Валентином Єльником десяти років?

— Так, — сказала вона механічно.

— Ви кликали його до себе? Попити чаю?

Ірена мовчала. Тепер вона взагалі перестала будь-що розуміти; під доскіпливим поглядом думки, зазвичай неквапливі, перестали рухатися взагалі. Заціпеніння.

— ...Пані Хміль, вам краще зізнатися відразу. Для користі справи — для мене і для вас.

— Я не винна... — сказала вона через силу.

— Ви можете пояснити, де були три дні тому? Місяць? Півроку?

Ірена мовчала.