Розділ чотирнадцятий

Цікаво, а якщо спорудити генератор... динамо-машину... може, вдасться оживити комп’ютер?.. От у Яна — існувало ж на фермі абсолютно автономне господарство...

Знову недоречна думка. Що їй до Ніка, Ельзи й Сіта... І самого Яна, що наостанок сказав: «Збережи»?..

Шибка, і без того мутна, укрилася інеєм ззовні. Зблискували під сонцем барвисті іскорки...

Раптом на білу скляну пелену лягла тінь. І тут же відступила.

Кілька секунд Ірена сиділа, ніби намагаючись зловити за хвіст слизьку думку. Потім придушено скрикнула.

Реку?!

Навіть якщо він повернувся завчасу — навіщо бродити навколо будинку?

Вона подумала про це вже на бігу.

Завалені снігом сіни. Утоптаний п’ятачок перед дверима, і скільки сягає око — Ірена примружилася — тільки сніг, чорні силуети дерев — жодної живої істоти...

Грузнучи по коліно, вона обійшла навколо бочкоподібної будівлі. Перед вікном кабінету зупинилася.

Навскісні промені низького сонця падали на вкрите інеєм скло. На небі не виднілося ні хмаринки...

І на снігу не було чужих слідів. Тільки відбитки Ірениних ніг — грубі й безформні, бо взувачку споруджено з чого вдалося.

А значить, нічого собі забивати мізки. Привиділося, галюцинація...

Надвечір різко похолодало. Вітер наніс цілий замет перед дверима, й ніякі запони та ковдри не допомагали.

Рек витрусив у передпокої торбу з дорогоцінними шишками (до речі, ними можна й топити, бо запас дров на ніч виявився не такий уже й великий). Натягнувши зшиті з пледів комбінезони, загорнувшись у кілька ковдр, Ірена й лицар лягли спати на дивані у вітальні — в обнімку. З метою економії тепла.

...Карусель серед двору. Скриплива карусель, а ще гойдалка, та ще пісочниця...

Ірена сіпнулася.

Рек не спав. Дивився на неї.

— Тобі не холодно? — запитала вона пошепки.

— Ні.