Розділ чотирнадцятий

Там, у червоному космосі, плавало ненароджене маля. Безпечно кусало поки що беззубими яснами маленький пальчик.

...Треба зібрати попіл до крихти, нічого не розсипати, і без того весь килим прогорілий... Пронести по коридору. Пригинаючись, вибратися через занесені снігом сіни, примружившись від різкого світла, спорожнити відро над чорною, як вулкан, купою золи та попелу... На сліпучо-білому снігу — чорна з просинню купа. Гарно. Принаймні вражає. Рек каже, що навесні зола послужить гарним добривом...

Смерділа вигрібна яма. Хоча на морозі не надто, от коли настане тепло...

Утім, коли настане тепло, Рек усе облаштує як треба. Згідно з санітарними нормами. Викопає глибшу й подалі...

Ірена подивилася на свої порепані руки. Жалюгідне видовище, треба сказати. Необхідно щось придумати — олією змащувати, чи що...

Тут, уздовж дороги, добре б насадити шерегу соняшників. Не може бути, щоб не знайшлося насіння — обов’язково знайдеться, нехай тільки настане весна...

Мале, що сиділо у неї в животі, відчутно здригнулося. Вона злякано прислухалася до себе — ні, передчасні пологи ні до чого, хоча у принципі — все можливе...

Постоявши ще трохи, повернулася в будинок.

У захаращеному кабінеті було холодно, безживний комп’ютер стояв на підлозі, поруч — монітор обличчям до стіни; посеред звільненого столу самотньою латкою білів цвілий аркуш.

Ірена сіла до столу, опустила голову на сплетені пальці й заплющила очі.

Рек повернеться після заходу сонця. Він поїхав за шишками... (дивна ідея, але, напевно, цілком доречна. Десь там ростуть їстівні шишки, тобто насіння в них їстівне, й якщо повитрушувати його, налущити й вичавити, то вийде поживна олія... Рек правильно міркує. Перш ніж ми вишикуємо вздовж дороги сторожу із соняшників... Малюка доведеться чимось змащувати... Мила майже немає. Та й йоду...

Вона провела рукою по білій сторінці.

...Спершу треба буде згадати всі дитячі віршики... і придумати нові. Якщо вийде. Потім — казки... Зрозумілі казки, щоб у них не було ні звірів, ні людей... Бр-р-р. Ні, про звірів і людей вона розповість йому потім — коли він навчиться оперувати знайомими, природними поняттями... Такими, як-от будинок, сніг, ліс, пагорби... Дядько Рек... Чи все-таки нехай називає його татом?!

...А потім треба буде придумувати пригоди... далекі подорожі — в гори, в гущавину, на інший бік урвища... Скарби, фантастичні відкриття... наприклад, пристрій для чищення горіхів, що приводиться в рух великим іржавим коловоротом...

А потім...

А тоді треба буде придумувати історії про кохання.

Ірена опустила плечі.

Навряд чи у її дітей буде хоч якийсь вибір. Кровозмішення...

Кров. «Гемоглобін...» Вона здригнулась.

Зайві, недоречні думки. Почала вона начебто непогано — шишки, соняшники, казки...