Розділ тринадцятий

— Знайдемо, — серйозно пообіцяв Семироль.

— Яне, ти справді...

— Для початку знайдемо собі притулок. Розшукаємо повитуху... Та навіть лицар Рек прекрасно впорається! Він, схоже, багато чому навчився у своєї няні-костоправки...

Вона усміхнулася якось жалюгідно.

— Яне, мені не хочеться так жартувати... Ми оселимося в дикому замку в горах?.. Згадала — я вже щось таке читала!.. А через кілька місяців з усієї округи збіжаться селюки з осиковими кілками...

— Не збіжаться, — голос Семироля пролунав так упевнено, що Ірена осіклася. — Не збіжаться... Я знаю, як розв’язати цю проблему...

— Схоже, ти вже вирішив її, — сказала Ірена стишено. — Дуже ловко... хитрунів, що хочуть обдурити Провидіння, ти...

— ...вирішивши звернутися до Темного Тлумача, вони вже переступають певну межу... І зробити цей крок їм куди важче, ніж підставити шию. Нам важко зрозуміти, але такі тут звичаї... Так, я беру натурою. І Провидінню плювати — воно сприймає це не як злочин, а як розплату. І з наївністю ідіотів вони ще й винагороджують мене — за добру справу... Суддя, подібний до отих із Провидіння, не протримався б у нашому департаменті й місяця!..

Глухо калатав дзвіночок.

Ірені зробилося холодно. Якось зимно, гидко... зле.

— Паразит, — вирвалось у неї спроквола.

— Що?

— Паразит... істота... що паразитує... на інших.

І мимохіть торкнулася живота. Семироль мовчав.

— Ти, як і раніше, хочеш відняти у мене дитину? — запитала вона, примружившись злісно.

— Ми ще обговоримо це питання...

— Ми нічого не будемо обговорювати...

Мул злякано пирхнув. Назустріч із-за повороту вилетів верхи на коні Рек.

— Засідка... Повертаємо! Засідка...

І, перекриваючи його слова, налетів звідкілясь тупіт численних копит.