Розділ тринадцятий

І вона прокинеться в холодному поту. Бажаючи опинитися знову — у своєму колишньому житті... Але — зась. Не можна...

— Ірено, — м’яко сказав Ян. — Думай. Які є варіанти?

Вона мовчала.

Рек... Найвдячніший її шанувальник. Найбезкорисливіший. Піде покірливо, залишивши по собі її провину, якої насправді немає (але спробуй тепер його забути).

— Це дуже тісний світ, Ірено. Дуже маленький, компактний. Якщо знадобиться — ми обійдемо його весь... Ми знайдемо Анджея, не треба впадати у відчай...

Ірена подумала, що Семироль свідомо спрощує. Знайти Анджея — зовсім не означає розв’язати проблему. Чим ближче вона знайомиться з МОДЕЛЯМИ, тим менше їй хочеться зустрічатися з моделятором...

— Темний Тлумач... — сказала вона пошепки.

— Що?

— Темний Тлумач... Той, який вчить, як обійти Провидіння...

Семироль із сумнівом похитав головою.

— На відміну від отих «світлих»... — Ірена блідо посміхнулася, — він не сидить під Дахом, він вештається десь дорогами... у кращих традиціях авантюрних романів. Необмежене поле для діяльності... Божевільний. Як його знайти — я не знаю...

Голоси в корчмі звучали все гучніше. Зараз почнуть горлати пісень... ага, ось і заспівувач. Голос хрипкий, але сильний... Схоже, то одноокий погонич мулів, що застряг у корчмі третій день, і, слухаючи побрехеньки Семироля, по-дитячому округлює єдине блакитне око...

Пісня довжелезна, її супроводжує стукіт дерев’яних кухлів із питвом. І знову відчуття десь баченого й почутого, невідомий оповідач якось описав усе це, і галайстра завсідників корчми пішла мандрувати по сторінках книжок, фільмів...

— Я запізнилася до початку триместру, — сказала Ірена буденно.

Семироль звів брови, хотів щось сказати, але цієї миті двері хутко відчинилися, і на порозі постав безкорисливий лицар Рек, блідий, як непропечений млинець.

— Погоня?! — Ірена несамохіть ухопила зі стільниці важкий свічник. (Мандрівні блукання навіть черепаху навчать миттєвої реакції чи бойової готовності: ще нічого не зрозумів, а вже біжиш і стріляєш...)

Рек мовчки похитав головою. Зачинив за собою двері. Перевів погляд з Ірени на Семироля.

— Там... люди. Питають Темного Тлумача...

Ірена все ще стискала свічник. Язики полум’я захитались, гарячий віск обпікав її пальці.

— ...Вони вирішили, що чоловік, який розповідає байки про Провидіння... і є Тлумач. Більше того — вони кажуть, що багато людей в окрузі вже знають...