Розділ тринадцятий

Ірена боляче вдарилася ліктем.

— Є! — гаркнув Семироль.

Дерева розступилися. Ірена мимоволі роззявила рота: п’ятиповерхова вежа, як колишній свічник. Перед ним — кострубате кореневище, тільки «руку», що вказує, безжально обламала буря...

На мить вона відчула себе глиняною фігуркою на тій же шафі. У Анджея була, здається, така іграшка — подарувала якась шанувальниця...

Ворота.

— Ірено!!

Підвода різко зупинилася. Відпало колесо, покотилося кудись хитромудро, петлями. Ірена встигла притримати голову Река, повіз нахилився, вивалюючи подорожніх у пилюку...

Звідки у неї взялися сили? В її ж бо стані, коли не можна тягати важке?!

Вона підхопила Река попід пахви. Ноги його тяглися по землі, голова безсило гойдалася; очі, спершу каламутні, раптом широко розплющилися, Ірена вловила чітко осмислений, здивований погляд...

— Кидай його! Хутчій!

Вона тягла.

На галявину вилетіли вершники. Розсипалися півколом, притримуючи змилених коней...

— Іменем Високого Даху!..

«...Вони будуть офіційні й увічливі. Вони не захочуть зайвий раз гнівити Провидіння...»

— Іменем Високого Даху, пані Хміль, зупиніться!

Семироль обернувся. Ірена встигла зустрітися з ним поглядом; він різко змахнув рукою: іди!

— З дороги!

Семироль стрибнув наперед.

Усі п’ятеро коней злякано заіржали і сахнулись, а один із переслідувачів не втримався в сідлі й упав у траву... Коні в шаленстві ставали дибки, з жахом задкуючи від адвоката... Ірені здалося, що можна на мить перевести подих. Зараз Семироль наздожене її, вони підхоплять Река і скочать за ворота...

Ось і лабораторія пана Петера, й експерти, що отетеріли від нескінченної кави, в зашмольганих від довгого очікування сорочках, відсахнуться і загаласують, заклацають клавішами комп’ютерів...