Розділ одинадцятий

Старечі повіки піднялися, відкриваючи вицвілі здивовані очі:

— А хіба я покараний?

Ірена помовчала. Припустила обережно:

— По-моєму, так... Якби ти не був покараний, то жив би в своєму будинку, серед дітей та онуків...

Старий невизначено гмукнув.

Худеньке дівча років десяти (скільки не годуй — таке ж худезне!) підібралося до казана крадькома, щоб попробувати, чи нагрілась вода. Засукала рукав, засунула руку по лікоть, вдоволено всміхнулася. Робітник, що пильнував казан, ні слова не сказавши, обернувся від дровітні. Дівча, спотикаючись, відбігло від казана у закуток двору й сховалося там, плаксиво скривившись, витираючи мокру руку об спідничину...

В очах отого доглядача сиріт було стільки гидливої відрази, що навіть Ірена, котра зловила цей погляд мимохідь, здригнулася.

Згадалися вигнуті брови Река. «Торговці...»

Згадався і крамар, із чиїх чіпких «доброзичливих» лап її визволив безкорисливий лицар. «Провидіння вчить: зневірених — утішати, бездомних — пригріти, вагітних — оберігати... Байстрюка вашого в хороший притулок оддамо. Ну, ходімо...»

Худе дівча все ще стояло в закутку неподалік.

«Провидіння вчить — коли ж хто добра свого не розуміє, так наставляти делікатно або таємно добро чинити... А таємно не виходить. Не смикайся, кому кажуть? Спасибі потім скажеш... Бо дивись — запитає з тебе Провидіння — за невдячність...»

— Стривай, Музиканте...

Вона підвелася. Пройшла подвір’ям, зупинилася за крок перед дівчиськом. Чимось воно нагадувало Река — таке ж бліде, білявеньке, і навіть брови, болісно зведені над переніссям, вигиналися химерно...

Ірена вагалася. Дівча зиркнуло напружено і неприязно.

— Чого ти злякалась? — Ірена опустилася на одне коліно, і її обличчя опинилося на рівні личка дівчати.

Вона поклала руку на біляву стрижену голівку. Жест дався їй з натугою — вона зроду не гладила нічиїх діток, вважаючи це недоречним. Бо то солодкаво і фальшиво: якщо ти не мати — чого тягнеш руку?!

Але цю дівчинку, схоже, ніхто й ніколи не гладив по голівці. А якщо й гладив — то неодмінно очікуючи віддяки за проявлену доброту. Торговці... Хай вам абищо...

Дівчинка на мить завмерла. Ірена й оком не встигла змигнути — як підопічна вже побігла геть, високо підбираючи поділ, щоб не плутався під ногами...

Яким дівчисько бачило світ — Ірена не могла собі уявити. А якось спробувавши, вжахнулась і тут же відмовилася від подальших спроб...

— Чого дивишся, Музиканте?