Розділ «ПРО НЕГАРНОГО БІОФОРМА»

— Тут дуже багато кисню.

Люк зачинився.

Біоформ невправно, одне за одним, намагаючись нікого не зачепити, склав за спиною покриті пухом крила. Кулясті груди його тріпотіли від частого дихання. Надто тонкі руки і ноги тремтіли.

— Втомився? — запитала рубенсівська жінка.

Людина-птах кивнула.

— Треба збільшити площу крил, — сказав рудий негр.

Драч потихеньку відступив у коридор. Його охопила нескінченна втома. Аби лише дістатися до барокамери, зняти маску і забутися.

7

Вранці Геворкян бурчав на лаборантів. Все йому було негаразд, не так. Драча він зустрів, немов той йому вчора дуже допік, а коли Драч запитав: «Зі мною щось не так?» — відповідати не став, зайнявся перфострічками.

— Нічого страшного, — сказав Дімов, який, вочевидь, не спав уночі ані хвилини. — Ми цього чекали.

— Чекали? — заревів Геворкян. — Нічого ми не чекали. Господь бог створив людей, а ми їх перекроюємо. А потім дивуємося, якщо щось не так.

— Ну і що зі мною?

— Не трясися.

— Я фізично до цього не пристосований.

— А я не вірю, не трясися. Склеїмо ми тебе назад. Це займе більше часу, аніж ми розраховували.

Драч промовчав.

— Ти дуже довго був у своєму нинішньому тілі. Ти зараз фізично новий вид, рід, родина, загін розумних істот. А у кожного виду є свої біди і хвороби. А ти, замість того, щоб стежити за реакціями і берегти себе, зображав випробувача, мовби хотів з’ясувати, при яких же навантаженнях твоя оболонка трісне і розлетиться до біса.

— Якби я цього не робив, то не виконав би того, що від мене чекали.

— Герой, — фиркнув Геворкян. — Твоє нинішнє тіло хворіє. Так, хворіє своєю хворобою, яка ще не зустрічалася в медицині. І ми повинні будемо ремонтувати тебе у міру трансформації. І при цьому бути впевнені, що ти не залишишся потворою. Чи кіборгом. Загалом, це наша турбота. Треба буде тебе пооглядати, а поки можеш вирушати на всі чотири сторони.

8