Розділ «ПРО НЕГАРНОГО БІОФОРМА»

— Коли ви думаєте почати? — запитав Драч.

— Хоч завтра вранці. За ніч опрацюємо все, що записав. Але я тебе дуже прошу, спи в барокамері. Це у твоїх інтересах.

— Якщо тільки в моїх інтересах… Я зайду до себе.

— Будь ласка. Ти взагалі нам більше не потрібен.

«Кепські мої справи, — подумав Драч, прямуючи до дверей. — Старий сердиться».

Драч неспішно пішов до бічного виходу повз однакові білі двері. Робочий день давно закінчився, але інститут, як завжди, не завмер і не заснув. Він завжди нагадував Драчеві велику клініку з черговими сестрами, нічними авралами і терміновими операціями. Маленький житловий корпус для кандидатів і для тих, хто повернувся, був позаду лабораторій, за баскетбольним майданчиком. Тонкі колони особняка здавалися блакитними в місячному сяйві. Одне чи два віконця в будинку світилися, і Драч марно намагався пригадати, яке з віконець належало йому. Скільки він прожив тут? Мало не півроку.

Скільки разів він повертався вечорами до цього будиночка з колонами і, піднімаючись на другий поверх, подумки підраховував дні… Драч раптом спинився. Він зрозумів, що не хоче заходити до цього будинку і впізнавати вішак у передпокої, щербинки на приступках сходів і подряпини на поруччі. Не хоче бачити килимок перед своїми дверима…

Що він побачить у своїй кімнаті? Сліди життя іншого Драча, книги, речі, що залишилися у минулому…

Драч подався назад у дослідний корпус. Геворкян має рацію — ніч треба провести у барокамері. Без маски. Вона набридла на кораблі і ще більше набридне найближчими тижнями. Драч пішов напростець крізь кущі і сполохав якусь парочку. Закохані цілувалися на захованій у бузку лавці, і їх білі халати світилися здалека, мов попереджувальні вогні. Драчу б їх помітити, але не помітив. Він дозволив собі розслабитися і цього теж не помітив. Там, на планеті, такого трапитися не могло. Мить розслаблення означала б смерть. Не більше і не менше.

— Це я, Драч, — сказав він закоханим.

Дівчина засміялася.

— Я страшенно перелякалася, тут темно.

— Ви були там, де загинув Грунін? — запитав хлопець дуже серйозно.

Йому кортіло поговорити з Драчем, запам’ятати цю ніч і несподівану зустріч.

— Еге ж, там, — відказав Драч, але затримуватися не став, пішов далі, до вогників лабораторії.

Щоб дістатися до своєї лабораторії, Драчу належало пройти коридором повз декілька робочих зал. Він зазирнув до першої зали. Вона була розділена прозорою перегородкою. Навіть здавалося, ніби перегородки немає і зеленкувата вода незбагненним чином не обрушується на контрольний стіл і двох однакових тоненьких дівчат за ним.

— Можна увійти? — запитав Драч.

Одна з дівчат обернулася.

— Ох, — сказала вона. — Ви мене налякали. Ви Драч? Ви дублер Груніна, так?

— Правильно. А у вас тут хто?