Розділ «ТЕРПІННЯ І ТРУД»

Коля Широнін застряг у дверях вагону, і рибалки, які боялися, що потяг рушить, штовхали його в плечі і обурювалися. Коля притискував мотор до грудей, і той весь час норовив звалити його вперед. Рюкзак тягнув назад і врівноважував. Це ще можна було витерпіти, коли б не складений візок, на кшталт тих, з якими бабусі ходять по магазинах, але більший, вдосконалений. Візок висів через плече, хилив Широніна вліво і всюди застрягав.

Коли Коля опинився нарешті на крупному річковому піску, що вистилав майданчик перед складеною з колод будівлею станції, він довго стояв, похитуючись і намагаючись відновити рівновагу. Навколо літали в повітрі намети, байдарки, рюкзаки і спінінги, металися люди у ватниках, брезентових куртках і гумових чоботях. Потяг стоїть у Скатині хвилину, а з кожного вагону хотіло вийти чоловік по двадцять, не менше.

Відсапавшись, Коля розклав візок і прив’язав до нього мотор і рюкзак. Потяг поповз далі, неначе відсунулася театральна завіса. Замість зелених вагонів виявилося пологе, стікаюче до Волги поле, мальовничо уставлене купами дерев, селами з розкладеними поміж ними коричневими і салатними ковдрами весняних полів. Рибалки і туристи поспішали туди, за залізничну колію, до бази «Риболов-спортсмен», до води і далекого лісу. Коля не без зусиль підняв ручку візка і поволік його за собою в інший бік, уздовж полотна, до залізничного мосту, біля якого треба було скрутити в ліс, по берегу річки Хлопушки, до села Городище.

Дорога була нерівною, вона переривалася широкими брудовими перешкодами, посеред яких текли до Хлопушки каламутні струмки. Візок загрузав на кожній переправі, Широнін, витягнувши його на сухе місце, сідав відпочити, а мимо пролітали на мотоциклах місцеві хлопці. По Хлопушці наввипередки з мотоциклами поспішали моторки, і Широнін на слух визначав, які на них мотори і що в моторах негаразд. На моторках стояли переважно «Вітерці», рідше на «казанках» ревли «Вихори». Річка була найпевнішим і найлегшим шляхом від станції до сіл, що стояли по Хлопушці, але у бабусі немає моторки, до того ж вона не знає, коли приїде Коля.

Широнін тягнув візок, мов стародавній раб камінь на будівництво піраміди Хеопса, і намагався думати про сторонні речі — наприклад, чому дорога стає все вужчою, що далі відходить від станції, хоча від неї немає ніяких відгалужень, або чому вода не хоче стікати вниз, до річки, а хлюпає під ногами. Або що скаже бабуся, коли він приїде. Вона його чекає, але зробить вигляд, що страшенно вражена, і з приводу такої радості вона може померти спокійно. Бабусі було сімдесят шість років три роки тому. Торік теж сімдесят шість…

Потім Широніну трапилася мілка на вигляд, але зрадницька калюжа, схожа на океанську западину Тускарору, візок завалився на бік, і мотор ледве не впав у воду. Довелося пожертвувати собою і залізти в багно мало не до пояса. Тоді Коля дав собі урочисту клятву, що, як тільки дотягне мотор до дому, відразу ж випробує його, замкне в повітку і ніколи в житті сюди не повернеться. Досить. Він намагався викрутити штани, і бура грузь потекла на черевики. Розумна людина, думав Широнін, не купує мотор невідомої марки і не мчиться стрімголов до води.

На другому березі Хлопушки було село Городище. Коля спустився до самої річки і крикнув. З того берега ніхто не відгукувався, хоча там якісь люди фарбували човен, а під великою вільхою біля лазні дрімали рибалки. Але врешті-решт Колю упізнав по голосу Сергій і перевіз на своєму човні. По дорозі Сергій встиг розповісти, що йому в Калініні зробили новий протез, Глущенки продали свій будинок, а Клава-бригадирша купила цуценя мисливської породи. Ще він запитав Колю, як його успіхи в навчанні, чи й справді він відмінник, перший в школі. Коля зрозумів, що ці чутки, які порочать його, ширить у селі бабуся, і відповів, що успіхами не блищить, а вчитися йому залишилося ще рік і два місяці.

Бабуся вже чекала на березі і, побачивши Колю, замахала руками і сказала із сльозами, що не сподівалася дожити до такого щасливого дня, а зараз помре спокійно. Сергій допоміг донести до будинку мотор і запитав, якої він марки, і Коля відповів, що «Бурун».

— Не піде він у тебе, — несподівано сказав Сергій, хоча навряд чи міг чути про мотор, тому що той щойно з’явився у продажу.

— Чому? — здивувався Коля.

— А у Тимохіних учора один з Москви приїхав з таким самим. Лається сильно. Нюрчин син теж хотів їхати купувати, а я його відрадив.

Коля навіть трохи засмутився: він розраховував, що ніхто, окрім нього, не чув про такий мотор.

Бабуся слухала їх розмову і засмучувалася, тому що в цьому селі мотор був як до революції кінь. Хороший у тебе мотор, тебе поважають. А якщо мотлох купив, значить, ти не особливо розумний.

— Мотор цікавий, — сказав Коля спеціально, щоб заспокоїти бабусю. — Якщо хочете, потім проспект покажу. Гарантія сорок п’ять сил при вазі в двадцять кілограмів. Бензину бере менше, ніж «Вітерець».

— Не піде, — сказав Сергій, закурюючи.

— Ти нісенітницю не молоти, — строго сказала бабуся. — Тобі все одно, що мотор, що камінь. Все одно потопиш.

Цим бабуся натякала на те, що Сергій ще в минулому році, повертаючись з весілля, потопив у Волзі свій мотор.

Бабуся стала вірним союзником мотора «Бурун-45». Увечері вона дістала окуляри і прочитала весь проспект. Іноді вона переривала читання, тримаючи пальцем рядок, щоб не загубити, і ставила сторонні питання.

— Гроші батько дав? — питала вона.