Розділ «ТАКАН ДЛЯ ДІТЕЙ ЗЕМЛІ»

Оповідання

Такана спіймали на межі Великого Плоскогір’я, там, де сірі непрохідні джунглі поступаються місцем рідким ку?щам бузкових дерев, що виділяють їдкий запах камфори та ефіру. У бузкових дерев отруйні довгі голки, і, якщо необережний подорожній зупиниться переночувати в ку?щі, він ніколи більше не прокинеться. Туди, на Плоскогір’я, не дістаються вологі сірі тумани, і вкриті снігом верховини Хмарного хребта видно в будь-яку погоду.

Такана спіймали канські мисливці і принесли в сільце біля водоспаду, прив’язавши за ноги до гнучких жердин. Він ще не вмів літати. Такана не добили, тому що зимової ночі в село приїжджав начальник поста в Дарку і сказав, що за живого такана можна отримати багато грошей.

Рана на плечі такана швидко затягнулася, але він не втік у гори. Йому не було ще й року, він пасся за селом з довгоногами і увечері повертався в загороду. Дочка старости підгодовувала його сіллю і пильнувала, щоб довгоноги його не скривдили. Староста запряг стрибаючого хробака і вирушив у Дарк. Там він сказав, що мисливці спіймали такана і чекають тепер великих грошей. Начальник поста послав повідомлення про це в столицю, так я про це дізнався. Староста виїхав назад, програвши на базарі всі гроші, що узяв з собою на покупку одягу, і перед від’їздом присягнувся духами гір, що з таканом нічого не трапиться.

Це був перший такан, якого спіймали живцем. Років десять тому ботанік Гуляєв, подорожуючи Великим Плоскогір’ям, побачив у печерному храмі секти Синього Сонця шкуру невідомого звіра. Шкура була старою, потертою, густа золотиста шерсть подекуди вилізла. На шкурі сидів глава секти. Гуляєва цікавила орхідея Окса, непоказна на вигляд рослина з білими п’ятипелюстковими квітами, коріння якої містить паулін. Паулін дозволяє не спати до місяця без шкідливих побічних ефектів. Секта Синього Сонця була відома своїми багатоденними пильнуваннями, і в Дарку Гуляєву порадили побалакати з її главою. Глава секти зробив вигляд, що нічого не знає про орхідею, та зате розповів ботанікові, що звір, шкура якого сподобалася гостю із Землі, водиться високо в горах і його не можна спіймати живим. Звір називається таканом, і його охороняють злі духи гір. Потім глава секти сказав щось послушникові, і той приніс прозору тонку платівку і мовив, що це шматок крила такана. Такани літають з настанням тепла, а восени скидають крила. Гуляєв забув про орхідею і запропонував високу ціну за шкуру і шматок крила. Але глава секти не розлучився з ними, хоча і дозволив сфотографувати.

Я бачив фотографію шкури і крила ще на Землі. Гуляєв приніс її в зоопарк. Фотографія була об’ємною, послушник тримав прозору плівку, в ній відбивалося сонце, і моя дочка Аліса сказала: «Вони, напевно, шибки для вікон з цього роблять».

Я зібрав на Зії хорошу колекцію, найбільше у ній було стрибаючих хробаків, і в музеї мене запевняли, що вони чудово акліматизуються на Землі, що вони незамінні як в’ючний транспорт. Але у мене було якесь упередження проти їзди на хробаках, і я побоювався, що мої співвітчизники його поділять. Я довідався про такана все, що міг. Цебто небагато. Його і справді не було в жодній з колекцій планети, і багато зоологів вважали його легендою. Мені допомогли розіслати в гірські області обіцянки щедрої винагороди за упіймання такана. І через два місяці прийшла звістка, що молодий такан спійманий. Це було винятковим везінням.

До села мене провів начальник поста в Дарку. Староста вийшов зустріти нас до живоплоту. Його чотири руки були прикрашені кам’яними браслетами. За ним ішли мисливці з короткими списами.

Такан за місяць підріс і наздогнав своїх однолітків довгоногів. Він упізнав старосту і підійшов, коли староста його покликав. Підвівши голову, він дивився на нас великими золотистими очима. Він був дуже милий, і мені навіть стало шкода, що на Зії не знають тієї казки. Виявляється, вона все ж існує в шістнадцяти парсеках від Землі.

Я простягнув руку, щоб погладити такана, і староста сказав:

— Він добрий.

Старості дуже хотілося, щоб такан мені сподобався.

Ми залишилися ночувати в селі. Вночі мені стало важко дихати, і я прокинувся. Я добрався до валізи і дістав кисневу маску. Поки я марудився з нею, сон минув, і я вийшов на вулицю. Вулиця упиралася в кошару, і я побачив такана. Він теж не спав. Він стояв, притулившись до огорожі, і дивився на сині світанкові гори. Його шерсть ледь світилася. Він почув мої кроки і повернув голову. Я зупинився, вражений упевненістю, що такан зараз заговорить. Але він мовчав. Мені раптом стало соромно, що я позбавив його гір, що я збираюся посадити його в тісний корабель і відвезти на Землю. Але я постарався відігнати від себе цю думку. Адже звірі живуть у зоопарках довше, ніж на волі.

— Спи, — сказав я йому. — Нас чекає довгий шлях. Тебе ждуть.

Такан зітхнув і переступив з ноги на ногу.

Ми заплатили старості тисячу. Це було рівно стільки, скільки він зажадав. Ще чотири тисячі довелося віддати даркському начальству. Староста жалкував, що запросив мало. Він сказав «тисяча», тому що не сподівався, що знайдуться істоти, здатні заплатити такі гроші за такана.

Ми не могли того ж дня відвезти такана в Дарк. Усюдихід був малий. Тоді всі поїхали, а я залишився в селі чекати велику машину. У мене була кінокамера, і я цілий день знімав такана, хлопчаків, які не відставали від мене ні на крок, і старого Сопу. У старого було на дві руки більше, ніж у інших мисливців цього племені, і він нагадував шестирукого Шиву. Старий сидів біля дверей хатини і байдуже мружився в об’єктив. Я був радий, що затримався в цих місцях. Над селом висіли сизі гори, під сосною на майдані стояв вимазаний смальцем дерев’яний ідол. Одне крило у нього тріснуло і було підв’язане брудним мотузком.

Я швидко втомлювався, але киснем майже не користувався. Вночі мене мучив сон — такан пішов у гори, і я лізу за ним крізь отруйні колючки до снігового перевалу і ніяк не можу його наздогнати. Лише болять очі від сяйва його шкури. Потім такан злітає до хмар, і його бабкові крила здаються здаля блакитнуватим серпанком.

Мисливці узяли мене з собою в ліс шукати змій. Ліс був по-осінньому порожнім і тихим. Дощів вже не було декілька тижнів. Під ногами шаруділа суха трава. Я нарвав букет дрібних рожевих квітів. Квіти пахли гниллю, і пелюстки їх були вологими на дотик. Мені хотілося засушити квіти на пам’ять, але вони до вечора розтанули.

Через два дні приїхала велика машина з кліткою. За півгодини до того, як вона з’явилася на майдані, чутно було, як важко дихав її мотор, долаючи підйом. Мені хотілося залишитися в селі, і я плекав надію, що мотор зламається. Мені хотілося щоранку бачити сизі гори. Але я пішов до такана, щоб оглянути його перед від’їздом. Дочка старости, яка не любила мене за те, що я хотів забрати такана, помахала нам, коли машина звертала за останній будинок. Клітка погойдувалася на поворотах, і такан швидко переступав з ноги на ногу, щоб не втратити рівновагу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання» автора Баличов Кір на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТАКАН ДЛЯ ДІТЕЙ ЗЕМЛІ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи