Розділ «ПРО НЕГАРНОГО БІОФОРМА»

— Ви його не знаєте, — сказала друга дівчина. — Він уже після вас до інституту приїхав. Фере, Станіслав Фере.

— Чому ж, — відказав Драч. — Ми з ним училися. Він був на курс молодший від мене.

Драч стояв у нерішучості перед склом, намагаючись угадати в сплетінні водоростей постать Фере.

— Ви побудьте у нас, — сказали дівчата. — Нам теж нудно.

— Спасибі.

— Я б вас вафлями пригостила…

— Спасибі, я не люблю вафель. Я їм цвяхи.

Дівчата засміялися.

— Ви веселий. А інші переживають. Стасик теж переживає.

Нарешті Драч розгледів Станіслава. Він здавався бурим горбиком.

— Але це лише спочатку, правда? — запитала дівчина.

— Ні, неправда, — відповів Драч. — Я ось зараз переживаю.

— Не треба, — сказала друга дівчина. — Геворкян все зробить. Він же геній. Ви боїтеся, що надто довго там були?

— Трішки боюся. Хоча був попереджений заздалегідь.

5

Певна річ, його попередили заздалегідь. Неодноразово попереджали. Тоді взагалі скептично ставилися до роботи Геворкяна. Безглуздо йти на ризик, якщо є автоматика. Але інститут усе-таки існував, і, звичайно, біоформи були потрібні. Визнання скептиків прийшло, коли біоформи Селвін і Скавронський спустилися до батискафа Валтонена, який лежав, втративши кабель і плавучість, на глибині шести кілометрів. Роботів, які не лише спустилися б у тріщину, але й здогадалися, як звільнити батискаф і врятувати дослідників, не знайшлося. А біоформи зробили все, що треба.

— В принципі, — казав тоді Геворкян на одній прес-конференції, і це глибоко запало в уперту голову Драча, — наша робота передбачена сотнями письменників, казкарів у таких подробицях, що не залишає місця для уяви. Ми перебудовуємо біологічну структуру людини на замовлення, для виконання якоїсь конкретної роботи, залишаючи за собою можливість розкрутити закручене. Проте найскладніша частина всієї справи — це повернення до вихідної точки. Біотрансформація має бути подібна до одягу, захисного скафандра, який ми можемо зняти, щойно в ньому відпаде потреба. Та ми і не збираємося змагатися з конструкторами скафандрів. Ми, біоформісти, підхоплюємо естафету там, де вони безсилі. Скафандр для роботи на глибині в десять кілометрів надто громіздкий, щоб істота, вміщена в ньому, могла виконати ту саму роботу, що й на поверхні землі. Але на цій самій глибині чудово себе почувають деякі риби і молюски. Принципово можливо перебудувати організм людини так, щоб він функціонував за тими ж законами, що й організм глибоководної риби. Але якщо ми цього досягнемо, виникає інша проблема. Я не вірю в те, що людина, яка знає, що приречена навіки знаходитися на величезній глибині в середовищі молюсків, залишиться повноцінною. А якщо ми справді виявимося здатними повернути людину до початкового стану, в суспільство їй подібних, то біоформія має право на існування і може стати в нагоді людині.

Тоді проводилися перші досліди. На Землі й на Марсі. І охочих було більш ніж достатньо. Гляціологи і спелеологи, вулканологи і археологи потребували додаткових рук, очей, шкіри, легенів, зябер… У інституті новачкам казали, що не всі хотіли потім з ними розлучатися. Розповідали легенду про спелеолога, наділеного зябрами і величезними очима, що бачили в темряві, який умудрився втекти з операційного столу, коли його зібралися повернути пристойний вигляд. Він, мовляв, відтоді ховається в залитих крижаною водою бездонних печерах Кінтана-Роо, почуває себе чудово і двічі на місяць відсилає у «Вісник спелеології» ґрунтовні статті про свої нові відкриття, видряпані кременем на відшліфованих пластинках графіту.

Коли Драч з’явився в інституті, у нього на рахунку були п’ять років космічних польотів, достатній досвід роботи з будботами і декілька статей з епіграфіки монів. Груніна вже готували до біоформації, а Драч став його дублером.

Працювати належало на величезних розжарених планетах, де бушували вогненні бурі і смерчі, на планетах з неймовірним тиском і температурами в шістсот-вісімсот градусів. Освоювати ці планети однаково було потрібно — вони були коморами цінних металів і могли стати незамінними лабораторіями для фізиків.