Розділ LXV ЩЕ ОДИН АНТРАКТ

— Саме так, — відказує чийсь похмурий голос.

— А чом би ні? — озивається ще один.

— Чом ні? Повісити без суду свого співвітчизника, такого ж, як ви, громадянина?

— Коли вже на те пішло, він нам не співвітчизник. До того ж ми його судили, і судили чесно, як належить.

— Он як! Ви засуджуєте до страти людину, що лежить у гарячці! Спроваджуєте на той світ, коли вона не тямить, де пробуває! Оце такий чесний ваш суд?

— Що це в біса важить, коли ми знаємо, що він винен? Ми всі цього певні.

— Де ж пак, ви певні! Ти ба! Ну, та з таким, як ти, Джіме Стоддерсе, нема чого й говорити. А от ви, Семе Менлі, і ви, містере Пойндекстере, — як в и могли на таке пристати? Як на мене, то це просто вбивство.

— Ви ж не знаєте всього, Зебе Стампе, — заперечує ватажок «регуляторів», намагаючись виправдати свою згоду з присудом. — Ми маємо докази…

— К бісу ваші докази! І туди ж ваші вигадки! Я їх не знаю і знати не хочу. На них вистачить часу, коли буде справжній суд. Гадаю, ніхто тут не зможе заперечити проти цього. Ви ж усі бачите, що він, бідолаха, нікуди не втече. Чи, може, хтось проти?

— Ви забагато на себе берете, Зебе Стампе. Яке вам до цього діло, хотів би я знати! — Це озивається Кас-сій Колхаун, що досі так успішно обстоював свій план. — Убитий не був вам ні сином, ні братом, ні навіть двоюрідним братом. А то б, я думаю, ви заспівали іншої. Отож я не бачу, як стосується вас те, що ми тут вирішили.

— Зате я бачу, як воно мене стосується. По-перше, цей хлопчина — мій друг, хоч він і не американець, а ірландець. А по-друге, Зеб Стамп не попустить підлоти, нехай і в техаській прерії.

— Під три чорти ці словеса! Ніякою підлотою тут і не пахне. А попустить чи не попустить, це ми ще побачимо. Ану, хлопці! Невже ви дасте себе залякати отакою дурною балаканиною? Закінчуймо те, що почали. Кров убитого волає про помсту. Беріться-но за мотузку!

— Еге ж, беріться — і, клянуся Богом, перший, хто це зробить, упустить її, ще й не взявши в руки. Ну, хто 4 хоче спробувати?.. Ви можете повісити цього бідолаху на найвищій гілляці, але не раніш, як Зебулон Стамп упаде мертвий на траву, а разом з ним і не один із вас. Ну ж бо! То котрий сучий син перший візьметься за мотузку?

Після Зебових слів западає глибока тиша. Ніхто не зрушує з місця — хто боячись прийняти виклик старого мисливця, а хто й з поваги до його сміливості та великодушності. До того ж десь у свідомості цих людей усе-таки ворушиться сумнів, чи на правильний і чесний шлях штовхає їх Колхаун.

Миттю відчувши, що здобув деяку перевагу, старий мисливець наступає далі.

— Судіть хлопчину справедливим судом, — наполягає він. — Одвезімо його до селища, і нехай суд буде там. Ви не маєте незаперечних доказів, що він причетний до того чорного злочину, і побий мене грім, як я повірю в це, поки не пересвідчуся на власні очі! Я ж бо знаю, як він ставився до молодого Пойндекстера. Не те що там вороже, а так приязно, як ні до кого іншого, хоча й зітнувся був з його двоюрідним братчиком.

— Ви, містере Стампе, мабуть, не знаєте того, що ми оце тут почули, — спокійно відказує Сем Менлі.

— А що ж це ви почули?

— Свідчення, які спростовують те, що ви сказали. Ми маємо докази, що Джеральд і молодий Пойндекстер не тільки мали зло один до одного, а й тяжко посварилися тієї самої ночі, коли…

— Хто це вам сказав, Семе Менлі?