Розділ LXI ЗЕМНИЙ АНГЕЛ

— Хто був?..

— Ну, крім… крім тієї…

— Крім тієї жінки, що на вигляд як юнак, ви хочете сказати?

— Атож, крім неї. Тут був хтось іще?

— Та певно, що був, ще й скільки! Хто ви тільки хочете, і всякого кольору. Найперше був такий собі один, він їхав сюди, але не доїхав. Тільки я боюся про нього казати, бо це настрахає вас, міс.

— Кажіть, кажіть. Я не ляклива.

— Хай буде по-вашому, хоч я й сам не доберу в тому глузду. Він був верхи на коні, але без голови.

— Без голови?

— Нічогісінько навіть схожого на плечах. Почувши це, Луїза мимоволі подумала, чи все гаразд із власною Фелімовою головою.

— А до того ж, міс, він був точнісінько як панич Моріс, ну наче викапаний. Сидів верхи на його коні, і мексиканське покривало на плечах- було його, і геть усе як у панича, коли він десь їде. Господи, ото набрався я страху, як його вгледів!

— А де ж ви все те бачили, містере О'Нійле?

— Отам нагорі, на краю урвища. Я виглядав панича, він ще вранці мав повернутися з селища, отож хто б то міг бути, як не він, — так я й подумав. Потім він під'їжджає, коли бачу — а голови нема! Тут він став, трохи постояв — і чимдуж назад, а наш Тара як завиє, та й собі за ним. Отак вони гайнули через велику рівнину й зникли. з очей. Тоді я вернувся сюди, в хатину, замкнувся і ліг спати. І ото як я вже спав і мені снилося… Ой, міс, та ви ж, мабуть, втомилися стояти. Може, знімете свого гарненького капелюшка та сядете на оту скриню? На ній вам буде зручніше, ніж на табуретці. Зробіть ласку, сідайте, бо я маю ще багато чого розказати…

— Не турбуйтеся про мене, розказуйте, прошу вас.

Хто ще приїздив сюди, крім того дивного вершника?

А то була, певне, чиясь витівка, просто жарт.

— Жарт, ви гадаєте? Те саме сказав мені й старий Зеб.

— То він теж тут був?

— Атож, був… Тільки вже після тих, інших.

— Інших?

— Еге ж, міс. Зеб прийшов тільки вчора вранці. А ті інші завітали до хатини вночі перед тим, я вже давно спав, то ще й збудили мене серед ночі.