Розділ LX ЧАРІВНА ПРОВІДНИЦЯ

— Рейнджери? Ні, вони надто добре вдягнеш як на тих голодранців. Мабуть, це загін, про який я чула в селищі. Той, що поїхав на пошуки на чолі з батьком… Атож, це таки вони. Ось і нагода помститися, вона сама знайшла мене. Виходить, така Божа воля!

І, замість зникнути в заростях, мексиканка виїжджає на відкриту рівнину й рішуче жене коня назустріч вершникам, які вже зовсім близько. Потім напинав поводи й з потайною недоброю думкою жде, поки вони під'їдуть.

Ще мить — і вершники оточують її тісним кільцем.

Їх десь із сто, озброєних хто чим, строкато вдягнених, і скидаються вони один на одного тільки тим, що всі з ніг до голови вкриті рудою пилюкою, та ще суворим виразом облич, хіба лише трохи пом'якшеним неприхованою цікавістю.

Хоч, опинившись у такому оточенні, не диво злякатися, особливо жінці, проте Ісідора не виявляє ніякого страху. Вона й справді анітрохи не боїться цих людей, що так безцеремонно оточили її. Декого з них вона знав з лиця, але літнього чоловіка, що, як видно, очолює їх і оце збирається розпитувати її, ніколи досі не бачила.

А втім, вона вже здогадується, хто він. Чуття підказує їй, що це батько того вбитого, а також і дівчини, яку вона б хотіла бачити мертву і, певна річ, вкриту ганьбою.

Яка щаслива нагода!

— Ви говорите по-французькому, мадемуазель? — запитує Вудлі Пойндекстер цією ж таки мовою, вважаючи, що так вона краще зрозуміє його.

— Дуже мало, сеньйоре. Краще говоріть по-англійському.

— О, по-англійському… Тим зручніше для нас. Скажіть мені, міс, чи не бачили ви тут у прерії кого-не-будь? Чи не зустрівся вам дорогою якийсь вершник, чи, може, ви помітили, що хтось десь отаборився?

Ісідора чи то вагається, чи то обмірковує свою відповідь.

Тим часом плантатор, з усією можливою за таких обставин чемністю, ставить нове запитання:

— Дозвольте спитати вас, де ви мешкаєте?

— На Ріо-Гранде, сеньйоре.

— І оце ви їдете просто звідти?

— Ні, з Леони.

— З Леони?

— Це небога старого Мартінеса, — втручається до розмови один з вершників. — Його плантація межує з вашою, містере Пойндекстер.

— Si… так, справді. Sobrina… цебто небога дона Сільвіо Мартінеса.

— То ви їдете зараз просто з його садиби? Ви вже пробачте, що я так доскіпуюсь. Запевняю, міс, ми розпитуємо вас не з пустої цікавості й не з настирливості. На те є поважні причини, дуже поважні.