Розділ L СУТИЧКА З КОЙОТАМИ

Тим часом собака перестав гавкати і, вишкіривши зуби, з розгону вдерся в гурт койотів, що вже сполохано повернули назад. Ту ж мить його могутні щелепи зімкнулись на одному з хижаків, підняли його, труснули, мов пацюка, і в наступну мить пожбурили на землю з переламаним хребтом. Така сама доля спіткала ще одного, та, перш ніж дійшлося до третього, нажахані вцілілі койоти, підібгавши хвости, із скавучанням дременули геть і за хвилину всі до одного зникли там, звідки й з'явилися, — в безмовній похмурій хащі. Врятований страдник нічого більше не бачив: його залишили останні сили. Він тільки встиг простягнути руки назустріч своєму рятівникові й з усмішкою обняти його. А тоді, щось лагідно шепочучи до собаки, поволі знепритомнів.

Невдовзі свідомість повернулася до нього. Звівшись на лікті, він здивовано роззирнувся довкола.

Перед очима його постало моторошне, криваве видовище. Та коли б він не зомлів, то побачив би картину ще страшнішу. Поки він лежав непритомний, галявиною проїхав вершник і знову зник у заростях. Той самий вершник, чий кінь сполохав був койотів своїм тупотінням і чиє вухо лишилося глухе до покликів на допомогу. Він приїхав надто пізно та й не з тим, щоб допомогти. Мабуть, тільки хотів напоїти коня.

Кінь увійшов просто в струмок, напився, а тоді вийшов на протилежний берег, проскакав відкритою місциною і зник у хащі.

Вершник не звернув уваги на простерте біля струмка тіло; та й кінь, побачивши його, лише форкнув, а поминаючи мертвих койотів, злякано сахнувся вбік. То була не дуже велика, але напрочуд гарна, досконалої будови тварина. А от вершник аж ніяк не відзначався досконалістю: йому бракувало голови!

Власне, голова в нього була, тільки не там, де належало. Вона стриміла біля луки сідла, впираючись у сідельну кобуру, і здавалося, ніби вершник тримає її в руці.

Страхітливе видовище!

Коли він проїжджав галявиною, собака загавкав і провів його до краю заростей. Він уже давно супроводив вершника без голови, біжучи слідом за ним, хоч би куди той поїхав. Та тепер він залишив того байдужого до нього супутника і, повернувшись до непритомного молодика, ліг поряд з ним.

Саме в ту мить бідолаха прийшов до тями й пригадав усе, що з ним сталося. Погладивши собаку, він знов простягся на траві, прикрив обличчя полою плаща, щоб захистити його від палючого сонця, і заснув.

Пес лежав біля його ніг і собі дрімав, але тільки уривцем. Раз у раз він підводив голову й сердито гарчав, коли крила грифів шурхотіли надто близько від нього.

Молодик щось бурмотів уві сні. З його уст злітали безладні слова, що виказували химерну плутанину думок: то він палко присягався комусь у коханні, то раптом заводив про якесь убивство.