Розділ XLVII ПЕРЕХОПЛЕНИЙ ЛИСТ

— Ні, сеньйоре, скільки я знаю, після того першого разу не зустрічалася.

— Що ж тоді? — трохи спокійніше запитав Діас. — Вона гостювала тут, коли він оселився в готелі. Щось між ними було?

— Еге ж, доне Мігелю, щось таки було, і я це добре знаю, бо сам був посильним. Тричі відносив йому від доньї Ісідори кошики з ласощами, а останнього разу й листа.

— Листа? Ти знаєш, що там написано? Прочитав його?

— Завдяки вашій ласці до бідного хлопця я зміг і прочитати його, і навіть переписати.

— Він при тобі?

— Еге ж. Бачите, доне Мітелю, ви недаремно посилали мене до школи. Ось що написала йому донья Ісідора.

Діас нетерпляче схопив аркушик паперу й уп'явся в нього очима. То була копія записки, надісланої при кошику з ласощами.

Та замість розпалитися ще дужче, він начебто, навпаки, відчув полегкість.

— Хай йому чорт! — байдужно мовив він, згортаючи папірця. — Нічого особливого, Хосе. Твоя пані дякує йому за якусь послугу, ото й тільки. Якщо це все…

— Але це не все, сеньйоре доне Мітелю, оце ж тому я й прийшов. Мене послано до селища з дорученням. Ось воно.

— Он як, ще один лист?

— Еге ж, сеньйоре. Це вже таки справжній лист» а не мої карлючки.

Тремтячою рукою Діас узяв листа, розгорнув його й почав читати.

«Сеньйору донові Морісіо Джеральду.

Дорогий друже, я знову тут, гостюю в дядька Сільвіо. Не можу більше жити, не маючи звістки од Вас. Я нічого про Вас не знаю, і це просто вбивав мене. Чи Ви вже одужали? О, якби це було так! Як я хочу подивитись у Ваші очі, у Ваші гарні, глибокі очі, щоб упевнитися, що Ви вже зовсім здорові. Зробіть мені таку ласку. Ми можемо зустрітися через півгодини на пагорбі за будинком мого дядька. Приїздіть, я чекатиму на Вас!

Ісідора Коварубіо де Лос-Льянос».

— Прокляття! — обурено вигукнув Діас. — Це ж не що інше, як любовне побачення! І вона сама його призначав!.. Ну що ж! Запрошення буде прийняте, але не тим, кого так люб'язно звуть. Рівно через півгодини, і клянуся богом помсти… Слухай, Хосе! Ця записка ні до чого. Того, кому її послано, немає ні в селищі, ні в околиці. Ніхто не знав, де він тепер. Це якась таємнича історія. Та дарма. Ти все одно йди до готелю і спитай про нього. Доручення треба виконати. А цього папірця залиш мені. Забереш його, коли вертатимешся, і віддаш своїй пані. Ось тобі долар на випивку. В сеньйора

Доффера добряче агвардієнте. До побачення. Хосе не став ні про що питати і, взявши позичку, мовчки вийшов з хакале.

Тільки-но він зник з очей, як і сам Діас рушив із своєї хатини. Поспіхом засідлавши коня, він скочив у сідло й поїхав у протилежний бік.