Розділ XXXVII ПРОПАЖА

— Еге, був… Чи то ні, в кімнаті не був, був у стайні. Хотів почистити паничевого коня й засипати йому кукурудзи. Го-го! Та того коня там нема, ще зранку не було. Я ж бо встав до світа. Нема коня, нема сідла й вуздечки, то, певно, нема й панича Генрі. Поїхав десь, як усі ще спали.

— Ти цього певен? — спитав плантатор, дуже занепокоєний тією новиною.

— Ще й як певен, мас' Вудлі. У стайні сам лиш рудий мас' Колхауна. Плямиста в загороді, а паничево-го карого ніде нема.

— Це ще не означає, що панича Генрі немає в його кімнаті. Зараз же йди і подивися!

— Го-го, я миттю, мас'! Та тільки не знайде там цей нігер молодого панича. Він десь там, де і його кінь.

— Дуже дивно все це чути, — сказав плантатор, коли Плутон вийшов з кімнати. — Щоб Генрі поїхав з дому, та ще й уночі… Куди він міг поїхати? І гадки не маю, до кого б то йому податись о такій годині! Негр каже, ніби його ще з ночі не було чи, може, з раннього досвітку. От хіба що він у форті, з тими молодими офіцерами. Але, сподіваюся, не в барі?

— Та ні, туди він не піде, — озвався Колхаун, начебто здивований відсутністю Генрі не менш за самого плантатора. Але ніяких здогадів не висловив і нічого не сказав про сцену, свідком якої був минулої ночі.

«Здається, він нічого не знає, — думала Луїза. — Якщо ні, то все ще може лишитися таємницею між мною і братом. Генрі я напевне умовлю. Але чому його досі немає? Я цілу ніч не спала, все чекала його. Певно, він наздогнав Моріса, і вони помирилися. Сподіваюся, що так, нехай навіть і в барі. Генрі не дуже охочий до таких розваг, але після того спалаху, під впливом каяття, міг і порушити свій звичай. І хіба можна його осуджувати? Нічого страшного в тому немає- адже він був у доброму товаристві…»

Важко сказати, куди б завели дівчину ті роздуми, — завершення вони не мали, бо саме повернувся Плутон.

Негр зайшов до їдальні з незвичайно поважним виглядом, з чого можна було здогадатися, що він приніс неабиякі новини.

— Ну? — гукнув господар, не чекаючи, поки Плутон заговорить. — Він там?

— Ні, мас' Вудлі, — відповів негр, і голос його здригнувся від хвилювання. — Його там нема… панича Генрі нема. Але… але… — нерішуче провадив він. — Нігерові тяжко казати, але… там його кінь.

— Його кінь? Де? Сподіваюся, не в спальні?

— Ні, мас', не там… і не в стайні, а там… біля воріт.

— Його кінь біля воріт? Але чому тобі тяжко про це

казати?

— Тому, мас' Вудлі… тому що той кінь… кінь панича Генрі… тому що він…

— Та кажи ж ти до пуття, недорікуватий нігере!

Чому «тому що»? Голова в коня не на місці? Чи, може, він загубив хвоста?

— Ой, мас' Вудлі, нігер боїться, що кінь загубив більш як голову чи хвоста… боїться, чи він не загубив їздця.