Розділ XXVIII ЗАБОРОНЕНА ВТІХА

індіанці…

— Я ніколи не заїжджаю так далеко від дому, щоб боятися індіанців. Не далі, як на п'ять миль.

— На п'ять миль! — вигукнув з іронічною посмішкою відставний капітан. — Та це те саме, що й на всі п'ятдесят, кузино Лу! Тут не менше шансів зіткнутися з червоношкірими за сто кроків від дому, ніж за сто миль. Коли вони стають на стежку війни, їх можна чекати будь-де й будь-коли, Я вважаю, що дядечко Вудлі має рацію: ти чиниш дуже нерозумно, їздячи отак сама.

— О, ти так вважаєш? — гостро мовила дівчина, кинувши зневажливий погляд на двоюрідного брата. — А дозволь тебе спитати, сер, чим мені допоможе твоє товариство, коли я й справді зустрінуся з команчами, хоч я певна, що така небезпека мені анітрохи не загрожує? Ну й гарна ж буде картина — ми з тобою серед войовничої ватаги розмальованих дикунів! Ха-ха! В небезпеці опинишся ти, а не я, бо я поскачу собі геть, покинувши тебе рятуватись як знаєш. Де ж пак,

— велика мені небезпека — за п'ять миль від дому! Нехай знайдеться в Техасі такий вершник, хоч би й дикун, що на відстані п'яти миль наздожене мене на моїй Луні. Та й тобі куди братися, містере Касе!

— Замовкни, дочко! — звелів старий Пойндекстер. — Я не бажаю чути таких безглуздих балачок. А ти не звертай на неї уваги, небоже. Навіть коли б і не індіанці, то в цих краях чимало всякого іншого наброду, не менш небезпечного. Одне слово, я забороняю тобі їздити хтозна-куди, як ти це робила останнім часом.

— Хай буде по-твоєму, тату, — сказала Луїза, підводячись від столу й рушаючи до дверей. — Я, звісно, послухаюсь тебе, хоч сидіння без руху напевне зашкодить моєму здоров'ю… Іди, Плутоне! — додала вона, звертаючись до негра, що досі стояв на порозі й усміхався. — Відведи Луну в кораль, на пасовище, куди завгодно. Коли хоче, хай собі вертається в свою рідну прерію — мені вона більше не потрібна.- 3 цими словами Луїза швидко вийшла з їдальні, полишивши чоловіків за столом думати над тим, що вона сказала.

Але то були не останні її слова. Ідучи коридором до своєї кімнати, вона, сама того не помічаючи, вимовила пошепки кілька запитань, відповісти на які можна було тільки здогадами.

— Про що тато міг дізнатися? Чи це тільки підозри? Хто міг йому щось сказати? Чи знає він про нашу зустріч?