Розділ X КАСА-ДЕЛЬ-КОРВО

— Ой, панночко Луї, та ви б спитали про це в себе самої. Ви не гнівайтесь, що я отак із вами навпростець. Флорінда — ваша невільниця, вона любить вас, як чорна сестра. Їй сумно, коли ви отак зітхаєте. Тим-то вона й говорить вам усе як є. Ви не розгнівались?

— Та звісно, що ні. Чого б я мала гніватись на тебе, дівчино? Я не гніваюсь, та й не казала тобі, що гніваюсь. Але ти помиляєшся. Те, що ти нібито бачила або чула, то тільки твоя фантазія. Щоб я зітхала — де ж пак! Маю зараз інший клопіт: сьогодні в нас буде мало не сотня гостей, та ще й здебільшого незнайомі. Будуть і молоді плантатори, й офіцери, яких ти заманила б у тенета, коли б мала мої коси. Ха-ха-ха! А от я не бажаю зваблювати їх, ані одного! Отож роби з моїми косами що хочеш, тільки не плети з них тенет.

— Ой, панночко Луї, ви це правду кажете? — спитала негритянка з неприхованою цікавістю. — Кажете, жоден з тих джентльменів вам не до вподоби? А там є два чи три дуже-дуже гарні. Один плантатор, двоєофіцери, усі молоді. Ви ж знаєте, про кого я кажу. Всі вони так коло вас упадали! Ви певні, панночко, що не зітхаєте за котримсь із них?

— Знову ти про ті зітхання! — засміялася Луїза. — Годі, Флоріндо, ми гайнуємо час. Не забувай, що я маю заздалегідь бути у вітальні, зустрічати всіх отих гостей. А мені потрібно хоч півгодини, щоб перепочити й набратись доброго настрою перед таким великим прийомом.

— Не турбуйтеся, панночко Луї, не турбуйтеся. Я одягну вас швидко, ви ще матимете хтозна-скільки часу. Та й що там вас одягати! Боже мій, на вас хоч що надягни, ви однаково прегарна. Нехай і в балахоні, в яких ото збирають бавовну, — і то будете красуня.

— Ти стала така підлесниця, Флоріндо! Я починаю думати, що тобі від мене чогось треба. Може, хочеш, щоб я помирила тебе з Плутоном?

— Ні, панночко. Плутон мені більше не приятель. Він показав себе таким боягузом, як ото нас спостигла буря в чорній прерії! Ой, панночко Луї, і що б ми робили, коли б не трапився нам отой молодий білий джентльмен на гнідому коні!

— Коли б не він, люба моя Флоріндо, то ні тебе, ні мене тут, напевне, зараз не було б.

— Ой панночко, а який же він гожий із себе, правда? Ви ж бачили його прегарне обличчя. І його густе волосся — воно достоту такого ж кольору, як ваші коси, тільки трохи кучерявиться, як от у мене. Куди там до нього тому молодому плантаторові чи офіцерам з форту! Наші негри кажуть, ніби він така ж сама потолоч, як і вони, просто злидень з білою шкірою. Ну й що з того? Зате він такий красень, що я й сама б за ним зітхала. Еге ж, справжнісінький красень!

До цієї хвилини молода креолка мала незворушний вигляд. Але тепер їй забракло сили. Чи то випадково, чи то зумисне, Флорінда торкнула в душі господині найчутливішу струну.

Та Луїза аж ніяк не хотіла звіряти свою таємницю, нехай би й рабині, і вона зітхнула з полегкістю, почувши надворі гучні голоси, — то була слушна нагода закінчити туалет, а разом з ним и дражливу розмову, в яку вона воліла б не заглиблюватись.