Розділ «14»

– Тоді таке питання: як ви знали, на яку тацю ставити брют, а на яку напівсолодке?

– Просто так поставив.

Sаня піднесла вказівний палець до підборіддя. Цей жест означав: клієнт бреше. Ярковський мав таке ж відчуття.

«Штурмуємо», – вирішив він.

– Ви впевнені? – запитав з притиском.

– Так.

– А ця магічна куля, – Ярковський кивнув на кришталеву сферу, – показує мені, що ви, шановний, кажете неправду. Точніше, брешете як останній пес.

– Я не знаю, що там показує ваша куля… – знизав плечима офіціант. – Можете вірити мені, а можете вашій кулі. Мене це не обходить.

– Ваша біда, Богдане, не в тому, що я вірю цій усевидячій кулі. А друга, ще більша, ваша біда у тому, що цій кулі вірить Микола Григорович. Я думаю, що він запропонує вам пройти випробування на поліграфі. Це якщо буде в доброму гуморі. Або ж ви поспілкуєтесь з начальником його служби безпеки. Кажуть, що він краще за поліграф виявляє брехунів.

– Я не брехун, – Мерега несамовільно видав своє занепокоєння, кинувши швидкий погляд на Sаню. А до того він двічі смикнув за край свого кітелю.

– Добре, тоді ми припиняємо розмову. Якщо ви вирішили ціною кар’єри і власного здоров’я прикривати вбивцю, то це суто ваша справа. Щиро вам співчуваю.

– Ви…

– Розмова закінчена, – Ярковський потягнувся за смартфоном. – Я доповім Осинському, що маю всі підстави вважати вас співучасником злочину.

– Співучасником? – перепитав Мерега.

– Так. А ви як думали?

– Це буде наклеп. Злочинний наклеп… і гріх.

– За гріх згадав, – хіхікнула Sаня. – Ваша ресторація і монастирі обслуговує?

– Магічна куля ніколи не помиляється, – Ярковський зробив наголос на «ніколи».

– Це якась маячня! Якась чортова куля… Якийсь сатанізм… – нарешті офіціанта залишила удавана байдужість. Sаня поклала три пальці собі на коліно. Ярковський розкодував: «клієнт пливе».

– Ви не впадайте в нерви, – порадила Sаня. – Якщо ви безгрішний, то зможете це довести судді і присяжним.