Розділ «12»

– Знову підемо до Бусурманка?

– Лише після того, як я глибше попрацюю з кулею.

– Не боїшся?

– Чого саме?

– Ти ж кажеш, вона дуже давня. Солтис розповідав про древні артефакти. Вони небезпечні.

– Я маю досвід.

– Ярковський, не гони. Досвід тут не працює.

– Це ти, дівчинко, гониш. Досвід завжди працює, – син нумізмата відірвався від споглядання вітрин. – Нумо, приземлимось у якійсь із цих забігайлівок і нап’ємось як павуки.

– Я не проти. А чому ти не питаєш про мої враження? Не цікаво?

– А є враження?

– Авжеж.

– І які ж?

– Вона надто спокійна. Значить, розповідає вже відпрацьовану версію.

– В якому розумінні «відпрацьовану»?

– Коктейль з брехні і правди. Версію типу «брудний мартіні». За п’ятнадцять місяців вона вже міцно зжилась з нею. Вона в неї вірить.

– Тобто солодка сексі щось приховує.

– Солодка сексі бреше як пес. Але відфільтрувати брехню від правди через контакт не вийде.

– І артефактів солодкої сексі в нас немає.

– Ага.

– Дохлий номер, подруго, – підсумував Ярковський, вкотре пошкодувавши про зникнення телепатичної опції. – Хоча б те добре, що вона підкинула нам інформацію про дві таці. Я б поспілкувався з тим офіціантом. З Мерегою.