Звертаючись до своїх національних витоків, ми повинні враховувати наше сьогоднішнє буття, його особливості, спираючись на світовий досвід. Зазначимо, що сучасна світова гуманістична думка виходить з того, що сама людина, її права і обов'язки мають перебувати в центрі уваги держави і суспільства. Саме з цих позицій сформульовані завдання в Державній національній програмі "Освіта. Україна XXI століття", в якій, зокрема, зазначено: "Гуманізація освіти полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи". Стосунки повинні бути такими, щоб кожен учень незалежно від рівня його знань почувався не учнем, а особистістю, надзвичайно цікавою і потрібною. Завдяки діалоговій взаємодії можна формувати гуманну світоглядну позицію через ознайомлення учнів з такими новими суспільними процесами, які зворушують світ, ускладнюють людські долі і стосунки. Тому діалог є дійовим виражальним засобом впливу на емоційну сферу. Його виразність пов'язана з яскравістю подачі матеріалу, сильним емоційним переживанням гуманних і антигуманних явищ, подій, ситуацій, що сприяло виникненню враження, емоційно насиченого образу, який зберігається у свідомості. Сутність педагогічного бачення полягає не в тому, щоб наголосити на неправильній відповіді учня або виявити порушення дисципліни, а зрозуміти і сприйняти його захоплення.
Педагогіка співробітництва, що є одним із найважливіших чинників гуманізації школи, на уроках мистецтва здійснюється в гуманному ставленні до дітей – співробітництві учителя з учнями. Повага до дітей виявляється в умінні володіти як фронтальним, так і діадичним спілкуванням, тобто спілкуванням з конкретним учнем. Дитина, яка відчула підтримку і допомогу, стає більш цільною, упевненою, відкритою для спілкування, краще володіє собою, проявляє свої можливості в усіх видах мистецької діяльності. Будь-які цілі педагогічного процесу можуть бути справді гуманними, тобто такими, що слугують інтересам дитини, її зростанню як індивідуальності лише за умови, якщо вони допомагають дитині значною мірою самостійно; завдяки власним зусиллям стати особистістю, самореалізуватися. Втілення цієї гуманної мети у педагогічному процесі несумісне з авторитарністю. На думку К. Роджерса, основна відмінність між авторитарним і особистісно орієнтованим (гуманним) навчанням полягає у зміні ставлення учителя до учня, сутність якої полягає в індивідуальному підході до дитини і врахуванні її інтересів як особистості [120, с. 200 – 231].
Однією з основних цілей гуманізації освіти на уроках мистецтва в школі є перетворення дитини з об'єкта на суб'єкт пізнання. Цьому найкраще сприяє творча діяльність учнів. Вона формує активне і гнучке ставлення до навколишнього світу і творів мистецтва, визначає її світоглядну і моральну позицію, розвиває схильність не до пасивного засвоєння правил поведінки і форм спілкування, а до особистої пошукової активності дітей щодо національних традицій, їх збереження і примноження на основі всебічного використання творчого потенціалу особистості. Творчий розвиток школярів в контексті гуманізації передбачає високий рівень самореалізації учнів, реалізацію їх музичних інтересів і потреб, особливостей розвитку мотиваційної сфери. Діти мають розвиватися, а не набувати навичок. Сучасна мистецька освіта має спрямовуватись на формування мистецької культури учнів на засадах позитивного художнього досвіду; вдосконалення емоційної сфери учнів, виховання у них інтересу та любові до мистецтва, різного за жанром, стилем та характером; уміння визначити найкращі зразки мистецтва через використання засобів масової інформації; через виховання високого рівня активності та самоактивності учнів сприяти розвитку їх потенційних можливостей, здібностей.
Сучасна професійна модель педагога вимагає зміни педагогічної парадигми: від навчання як нормативно побудованого процесу, до вчення як індивідуальної діяльності учня, його корекції і педагогічної підтримки. В умовах модернізації мистецької освіти учитель повинен мати високий рівень емпатії, орієнтуватися на співпрацю, досягти достатнього рівня педагогічної культури, щоб бути здатним на гуманних засадах формувати культуру школярів. Фахова обізнаність учителя повинна базуватися на формуванні інтерсуб'єктної спрямованості педагогічної діяльності та потребі у ній. До факторів, які гальмують реалізацію гуманізації мистецької освіти дітей, належать: відсутність знань про гуманізацію сучасного навчального процесу, недооцінювання учителями сучасних досягнень мистецько- педагогічної освіти, орієнтованих на гуманістичні технології; недостатнє осмислення змісту, принципів, методів та прийомів гуманістичної педагогіки.
У контексті гуманістичної педагогіки на уроках мистецтва дуже важливим є надання учням можливості вільного вибору у всьому, де є для цього можливість і доцільність (виконання того чи іншого твору; вибір одного твору з кількох рівноцінних пісень тощо).
Сучасним для мистецького навчання є методологічне положення про необхідність міжособистісного контакту учителя й учнів, який має Грунтуватися на рівноправності учасників навчального процесу. Уміння вислухати учня, стати на його позицію, вважати її такою ж самоцінною, як і власну, є необхідною умовою занять мистецтвом, створення творчої атмосфери на уроці.
Процес гуманізації сучасної мистецької освіти вимагає всебічного розвитку потенційних можливостей кожної дитини, ставленням до неї як до найвищої цінності, визнанням права на особисту думку, позицію, мислення, виявлення своїх мистецьких здібностей. Учень не повинен залишатися провідником ідей учителя, він має бути "... творцем власної діяльності, що передбачає не тільки "врахування", але й "включення" його особистісних функцій у мистецько-освітній процес, розвиток неповторного суб'єктивного, емоційно-особистісного ставлення до мистецтва, самого себе і своєї діяльності" [125, с. 24].
Поняття естетичного виховання, естетичних почуттів зародились в глибокій давнині. Сутність естетичного виховання, його завдання, цілі змінювалися починаючи з часів Платона і Аристотеля аж до наших днів. Метою художньо-естетичного виховання І. Кант вважав створення Культури душевних проявів і особливого значення надавав мистецтву. Інша точка зору у Ф. Шилера: він вважав, що гармонію людських сил можна досягнути через мистецтво та естетичне виховання. Сутністю художньо-естетичного виховання К. Бенеке є перемикання з зовнішніх процесів на Внутрішні психологічні, на вивчення творчої уяви, фантазії.
Витоки слов'янського художньо-естетичного виховання мають глибоке коріння, яке сягає початку нашої ери. У спадщині Г. Сковороди проблема прекрасного підпорядковується меті виховання справжньої людини, яка знаходить своє щастя і покликання у творчій праці. Великого значення Г. Сковорода надавав саме музичному мистецтву, як особливому засобу розвитку людської особистості [133].
Аналізуючи теорію і практику естетичного виховання, К. Ушинський підкреслював, що розвитку особистості має сприяти музика, образотворче мистецтво, а також природа. Виняткову увагу педагог приділяв вивченню історії народу, рідної мови, літератури, фольклору. Прагнення сформувати у дітей поряд з інтелектуальною почуттєво-емоційну сферу привело вченого до думки: "У всякій науці більш або менш є естетичний елемент, передавання якого учням повинен мати наставник" [149, с. 336].
Г. Ващенко при визначенні завдання гармонійного виховання українських дітей вказував, що школа має виробити у дітей здоровий смак щодо творів мистецтва. Для цього, на думку педагога, необхідними є знання з історії письменства, малярства, скульптури, музики, архітектури. В. Сухомлинський вважав, що від того, як і які цінності увійдуть у свідомість кожної дитини, залежать духовна наповненість, зміст її життя. На думку В. Сухомлинського, дуже важливо, щоб дитина мала духовне життя, моральні цінності: "Дитину треба вчити і вчити, адже вона живе не в пустелі, а серед людей, кожний її крок врешті-решт відбивається на ближньому, кожне її слово відгукується в душі іншої людини, але як відгукнеться залежить від неї' [6].
Ключ до розуміння і вирішення проблеми саморозвитку сучасної особистості з високим рівнем культури і освіченості, здатної сприймати національні і загальнолюдські цінності, творчо діяти в будь-якій сфері соціальної практики, полягає у естетичному вихованні школярів, спрямованому на формування естетичних почуттів, потреби особистості за умов її активної діяльності у всіх сферах життя. Місце, роль, мета і завдання естетичного виховання мають бути зумовлені епохою і конкретним соціально-економічним рівнем розвитку естетично-педагогічної думки. Кінцева мета естетичного виховання – гармонійна, цілісна особистість з бажанням творити, розуміти красу життя та красу мистецтва з вмінням відмежовувати значуще від незначущого, визначенням структури свідомості, програми та стратегії діяльності (як у мистецтві так і в житті), створенням мотиваційної сфери учнів. Естетичне виховання покликано виховувати специфічні якості неповторної унікальної індивідуальності з умінням осягнути особливості високого, що міститься у творах мистецтва, як пошук учнями своєї власної думки спочатку у мистецтві, а потім і в навколишньому житті, що в контексті гуманістичної педагогіки приводить до підтримки учнів, їх мислення, інтересів, намагань пізнати нове та спонукає до самоактуалізації. Дитина, яка відчула підтримку і допомогу, стане більш цільною, упевненою, краще зможе володіти собою як на уроці, так і в позакласній роботі, проявляти свої можливості в усіх видах мистецької діяльності.
Естетичне виховання має розвинути художньо-естетичні здібності особистості, необхідні у різних сферах творчості, інтенсифікувати розвиток самосвідомості, сприяти формуванню соціальної позиції на гуманістичних цінностях; гармонізувати емоційно-комунікативну сферу; нівелювати гостроту реакцій на стресові фактори в учнів з підвищеною чутливістю з регулюванням їх поведінки; розширити можливості спільної творчої діяльності та спілкування; виконати компенсаторні функції [6].
Але дійсність констатує втрату учнями реальності у сприйманні і створенні яскравого не тільки в мистецтві, а й у житті. Тому виникає необхідність у розвитку почуттів людини, що є головним завданням естетичного виховання мистецької освіти при застосуванні гуманістично орієнтованої педагогіки. А пізнаючи світ навколо себе, людина має напружувати не тільки розум, а й почуття, працювати мозком і серцем. І як зазначав В. Сухомлинський: "Мета виховання – людина, всебічно розвинена особистість" [139, с. 4].
А. Верем'єв розглядає естетичне виховання як вдосконалення естетичної культури особистості, зміст якої, на його думку, складають: "естетичні знання, погляди і переконання; естетична реакція на об'єкт; естетичний смак; естетичний ідеал; естетична мотивація (естетичні потреби, інтереси, установки); естетична діяльність" [23, с. 7].
Вчений підкреслював, що "виховання естетичне не являє собою ізольовану, відокремлену від інших галузь виховної діяльності. Воно не може існувати само по собі, як "чисте" естетичне виховання, відокремлене від інших форм виховання... Водночас воно має унікальну особливість – потенційно здатне скласти синтез з будь – яким виховним процесом, надаючи йому емоційного забарвлення, гуманітарної спрямованості і переконаності" [23, с. 9].
І. Зязюн та інші вчені-педагоги підкреслюють, що естетичне виховання "розкривається у тісному взаємозв'язку і взаємодії з іншими явищами життя" [49, с. 6].
Естетичне виховання не сприймається поза освоєнням системи цінностей. Від того, як і які цінності увійдуть у свідомість кожної дитини, залежать духовна наповненість, зміст її життя. Розвиненість естетичних смаків та уподобань, власного ставлення до цінностей мистецьких творів, вміння відрізняти справжню красу від дешевих імітацій є головним завданням мистецької освіти в контексті гуманізації навчання. Існування естетичних цінностей пов'язане з особливою здатністю людської свідомості відображати та фіксувати значення духовних або матеріальних; реальних або уявних об'єктів для задоволення естетичних потреб та реалізації естетичних інтересів, їх формування. Завдяки цим факторам починається процес гуманізації, визначення ціннісних педагогічних пріоритетів, свого місця у діалогових взаємовідносинах з дітьми, особистісних якостей учнів та ін. Естетичні цінності залежать від інтересів, природних бажань і потреб людини. Але, попри це, вони є активним чинником, оскільки формують естетичні інтереси, поглиблюють, диференціюють бажання особистості. Дієвість естетичних цінностей, незалежно від того, яке місце вони займають у ціннісній системі особистості, необхідно розглядати у взаємозв'язку з цінностями цієї системи. Б. Юсов вказує, що "естетична цінність містить засади, які сприяють життєвій орієнтації особистості. Природно, що критерії, які засновані на виявленні прекрасного, піднесеного, героїчного, найчастіше діють не окремо, а в поєднанні з іншими принципами: соціальними, моральними, побутовими тощо" [64]. Тому необхідно особливо виділити дієвість впливу естетичної цінності на всю структуру особистості шляхом удосконалення її духовного світу. А це має відбутися там, де учитель стає однодумцем, другом дитини, бачить в ній людину, яка вступає у світ;: пізнання, творчості; де дії учителя набувають позитивності і оптимістичності оцінювання участі учнів у різних видах мистецької діяльності.
Середовище, в якому виховується дитина, істотно впливає на Систему естетичних цінностей, які формуються, на різноманітні відчуття. Традиції, звичаї, цінності осіб, що значущі для людей утворюють внутрішній стрижень культури, формується суб'єктність людини, спрямована на будь-які сприйняття проявів довкілля та творів мистецтва. Через розвиток власного ставлення до цінностей формується суб'єктність людини, спрямована на будь-які сприйняття художніх творів та-проявів довкілля. Суб'єктність виявляється як у репродуктивній діяльності (сприймати, аналізувати, переживати художні цінності), так і у продуктивній (творити). Отже, кожна ціннісна система має двоєдину природу, водночас існуючи в індивіді як самоцінному суб'єкті і в суспільстві як соціокультурній системі. Гуманно-естетичний підхід покликаний на спрямування та розуміння учнями художньої цінності творів мистецтва; стимулювання духовності і здатності бути співпричетним до душевного світу іншого та протистояти культивуванню примітивних поглядів та смаків.
Естетичні цінності відображають взаємодію людини з навколишнім середовищем і, будучи усвідомленими, мають важливе значення в естетичній орієнтації особистості, у визначенні певної спрямованості її інтересів, поведінки, діяльності у систематичне спілкування з мистецтвом та розвиток потреби у високих зразках мистецької творчості. Але тільки той учень зуміє осягнути істину красу мистецтва, який виховується на гуманістичних засадах.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 2. МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ“ на сторінці 2. Приємного читання.
