У зв'язку з цим закономірними видаються результати численних психологічних і педагогічних досліджень, які свідчать, що заняття музикою сприяють підвищенню загальної успішності учнів.
Так, у ряді шкіл Угорщини незначне збільшення навчального часу на музичне виховання (3 години щотижня) привело до рішучого поліпшення всього навчального процесу. Успішність учнів таких шкіл із загальноосвітніх дисциплін була якіснішою, ніж у звичайних середніх школах. Угорські вчені пояснювали цей факт тим, що щоденні мелодійні і ритмічні вправи впливають на центральну нервову систему і особливо на нервові центри кори головного мозку учнів. Внаслідок цього більш високий рівень розвитку дітей виявляється не лише у сфері музичних навичок, але й в загалі, вони володіють кращою здатністю реагувати, їхня повсякденна діяльність більш координована. За даними угорських вчених, діти, які навчаються музиці й відвідують концертні зали, виявилися набагато більш розвиненими порівняно із своїми однолітками за такими показниками, як увага, спостережливість, уява, мислення, пам'ять, інтелект, емоційність, воля, здатність до участі в колективній діяльності тощо.
Аналізуючи вплив занять у музичних школах і студіях на успішність учнів, В. Мясищев і О. Готсдинер відзначають, що ті з них, які займаються водночас у двох школах, нерідко перевищують своїх однокласників за рівнем успішності, адже захоплення музикою підвищує емоційний, а отже й загальний тонус нервової системи, виключає втому й нервове перевантаження, якому підвладні діти, які зайняті безцільним проведенням часу вдома, що породжує невдоволення собою й пригнічений настрій.
На основі цього вчені доходять висновку, що музика сприяє підвищенню сприйнятливості людини, розвиткові її різноманітних здібностей, оволодінню нею різноманітними видами творчої діяльності. Вона об'єднує художньо-емоційні й пізнавально- інтелектуальні компоненти обдарованості й тим самим розширює можливість формування спеціальних здібностей.
Вчені відзначають, що музика за своєю природою є соціальною, комунікативною. Вона завжди становить собою, в естетичному розумінні, колективну співтворчість. Це уможливлює розгляд її як моделі діалогу: діалог, сповідь, діалог між автором-виконавцем- реципієнтом, соціальний діалог між субкультурами, соціальними класами, групами, народами, діалог культур.
Виходячи з "трисуб'єктної" комунікативної природи музичного мистецтва (В. Петрушин), ми вважаємо, що воно може впливати на розвиток творчої індивідуальності особистості у кожній з ланок комунікативної системи "композитор – виконавець – слухач".
Так, загальновизнаним є факт, що високе мистецтво неможливе без яскравої індивідуальності митця. Композитор являє свою індивідуальність у музичному творі, який набуває художньої цінності лише за умови, якщо йому притаманна власна індивідуальність. "Індивідуальний зміст (індивідуальний задум) музичного твору становить собою, на думку В. Холопової, нову виразово-смислову цілісність, що виникає як результат унікального історичного Синтезу явищ, які існували до того розрізнено". Такий підхід ґрунтується на теорії Ю. Лотмана, згідно з якою індивідуальне є наслідком закономірностей, що перетинаються. Вчений вбачає закон художнього тексту в тому, що "чим більше закономірностей перетинається у даній структурній точці, тим більш індивідуальним він видається". Саме тому вивчення неповторного в художньому творі може, на його думку, бути реалізованим лише через розкриття закономірного при невідворотному відчутті неминучості цього закономірного. Таким чином, Ю. Лотман вбачає шлях до пізнання художнього тексту в русі "через вивчення неповторності як функції певних повторень, а індивідуального як функції закономірного".
На думку В. Холопової, осягнення індивідуального в музичному творі відбувається у два етапи: 1) встановлення складових елементів музичного твору як унікального синтезу; 2) виявлення його домінанти як нової виразно-смислової цілісності.
Творча індивідуальність композитора виявляється, згідно із теорією "художнього відкриття" Л. Мазеля, в його здатності поєднати між собою певні важливі, але складно поєднувані (і тому раніше не поєднувані) властивості. Яскравим прикладом цьому можуть слугувати нові музичні жанри, утворені внаслідок синтезу опери й епосу (М. Глинка "Руслан і Людмила"), опери й билини (М. Римський- Корсаков "Садко"), опери й народної пісні (М. Лисенко "Тарас Бульба") та ін. При цьому від перетину ряду загальних закономірностей в одній точці (за Ю. Лотманом) до народження індивідуального задуму твору здійснюється якісний стрибок, який реалізується в появі нової художньої ідеї та специфіки її розгортання в унікальній "конкреції" музичного опусу. Концентрацію художнього цілого та індивідуального навколо концептуальної ідеї (домінанти) пояснює Л. Виготський: "Насправді, кожне оповідання, картина, вірш є, звичайно, складним цілим, утвореним з абсолютно відмінних елементів, організованих різною мірою, у різній ієрархії підпорядкування та зв'язку; і в цьому складному цілому завжди виявляється деякий домінуючий і панівний момент, який визначає собою побудову усього іншого оповідання, смисл і назву кожної його частини".
Другою іпостассю музичного буття виступає, за ствердженням В. Холопової, музичне виконавство, яке то підпорядковується композиторському задуму, то успішно з ним конкурує, то зливається в одне ціле. Розгляд музики з позиції виконавства вчена-музикознавець уподібнює до погляду на зворотний бік Місяця, завдяки якому "музична планета споглядається, нарешті, в цілому.
На вирішальному значенні творчої індивідуальності виконавця в історичній динаміці музичного мистецтва наголошує Л. Ауер, який зазначає, що "стиль кожного періоду музичної історії складається з найрізноманітніших індивідуальних відображень музики, сприйнятих та узаконених епохою. І саме цей індивідуальний фактор надає музичному стилю динамічного характеру".
У процесі музично-виконавської діяльності розвиваються такі якості творчої індивідуальності виконавця як виконавська увага, виконавська культура, артистизм, здатність до подолання сценічного хвилювання тощо. Ансамблеве та колективне виконання розвиває у музикантів відчуття ансамблю (ритмічного, хорового, динамічного, тембрового тощо). Участь у хорі позитивно впливає н а формування комунікативних якостей співаків, згуртовує та організує учасників хорового колективу.
Саме тому при підготовці вальдорфських педагогів, незалежно від спеціальності та рівня музичної освіти, застосовуються колективні рецитації та заняття співом, які проводиться на вчительських семінарах (а потім у вальдорфських дитячих садках і школах) кожен ранок з метою розвитку в студентів ритмічності, гармонійного й мелодійного слуху, музикальності як основи їхнього педагогічного мистецтва і сприяють згуртуванню майбутніх вчителів у колектив однодумців, зближенню їх між собою. На думку вальдорфських педагогів, під Час рецитацій і співу активізуються усі органи відчуттів, а спільні вольові зусилля, що докладаються ними при такій діяльності, ще більше загострюють їхню чутливість до гармонії й краси в оточуючому світі, позитивно впливають на їхнє здоров'я та виховання волі.
Результатом таких колективних вправ стає, на переконання вальдорфців, сформована готовність студентів та учнів у школах до продуктивної праці упродовж навчального дня, підвищення їхньої інтелектуальної й емоційної активності.
Останні думки збігаються із висловленими у свій час ідеями К. Ушинського, який вважав класний спів прекрасним, освіжаючим та підбадьорюючим засобом: "Ви помітили, що клас втомився, став неуважним, працює кволо, починаються позіхання, маленькі пустощі; змусьте проспівати яку-небудь пісеньку – й усе знову прийде до порядку, енергія відродиться й учні почнуть працювати, як раніше".
У ході хорових занять студенти по нотах і по слуху виконують одно- та багатоголосні пісні, канони, не рідко міняючись партіями, що дозволяє їм різнобічно й цілісно оволодіти музичним твором, не обмежуючись вивченням лише своєї партії, а також сприяє розподіленню уваги у процесі виконання.
Заняття співом спонукають майбутніх вчителів до оволодіння нотною грамотою з власного бажання, адже без неї неможливо виконувати хорові твори більш високого рівня складності. Оволодівши ж нотною грамотою, легше навчитися грі на музичному інструменті.
Хочемо зазначити, що усі вчителі вальдорфських шкіл володіють кількома інструментами, серед яких обов'язковим є флейта. У процесі ансамблевих занять вони нерідко обмінюються інструментами і в такий спосіб вдосконалюють свою виконавську майстерність. Така підготовка перетворює їх на своєрідних викладачів-оркестрів, здатних до імпровізації на різні теми й у різноманітних напрямах та видах художньо-творчої й педагогічної діяльності і спроможних організувати в своєму класі індивідуальне та колективне музикування, в якому різнобічно виявляється творча індивідуальність як вихованців, так і самого вчителя.
З цих же позицій, музично-творча діяльність (зокрема, гра на музичних інструментах) виступає у вальдорфській дидактичній системі пропедевтикою вивчення акустики в курсі фізики, а слухання та обговорення творів сучасної музики (етно-, поп-, рок-, електронної музики та ін.) слугує усвідомленню студентами та учнями метаморфоз мінливого світу початку XXI століття, допомагає зрозуміти його виклики та не упустити наданих ним можливостей для вільного й творчого розвитку своєї індивідуальності.
Ми вважаємо, що практика залучення майбутніх педагогів до музичного виконавства (передусім, хорового) є дуже важливою і для розвитку творчої індивідуальності студентів професійно-педагогічних навчальних закладів, адже хоровий спів є найдоступнішим, а тому наймасовішим видом музичного мистецтва, який не потребує спеціальної підготовки, але виступає потужним педагогічним засобом формування різних якостей творчої індивідуальності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Змістовий модуль 3. ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.
