Змістовий модуль 3. ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ

Педагогіка мистецтва

Водночас, ми беремо при цьому до уваги слова А. Рубінштейна, який зазначав, що виконавство є "не точною копією авторського тексту а другим його творенням. Той, хто володіє цією здатністю, навіть у творінні великого композитора знайде ефекти, на які той або забув вказати, або не думав про них".

Історична та індивідуальна варіативність музичного твору як спосіб його існування спричинила появу в музикознавстві "теорії відносності" (В. Холопова), "теорії цінності" (Т. Чередниченко) й "теорії ідентичності" музичного твору (Р. Інгарден), згідно із якими він не є ідентичним сам собі, а залежить від його інтерпретації виконавцем.

Інтерпретація, з'явившись в античній культурі як когнітивна процедура тлумачення неоплатоніками алегоризму літературних пам'яток класичної спадщини, трансформувалася в ході розвитку мистецтва та художньої творчості від індивідуального вираження змісту твору, індивідуального плану реконструкції внутрішнього досвіду Автора (у концепції Ф.Е.Д. Шлейермахера), до дешифровки текстового коду (у представників "нової критики" – Г. Башляра,

В. Кайзера, Е. Штайгера та ін.). У системі відліку постмодерну вона стала розумітися, фактично, як еквівалент самому створенню тексту, що спричинило трактування тексту не як оригінального феномену, але як "конструкції " з різних способів письма й культурних цитат, що задає зовсім ізоморфний статус процедур його створення і виконання, – і те, й інше набуває смислу креативної творчості щодо створення смислу.

У семантичному просторі "постметафізичного мислення" "саме існування численних інтерпретацій будь-якого тексту свідчить про те, що виконання ніколи не буває об'єктивним процесом виявлення смислу, але є вкладанням смислу в текст, який сам по собі не має жодного сенсу" (Дж. X. Міллер).

Залучаючись до вокального та інструментального виконання музичних творів у процесі занять "Творчої музичної майстерні", студенти не лише виражають авторський задум, а й вкладають у його звучання власні почуття, ставлення, сенси, що виявляється у власному нюансуванні, яке завжди є індивідуальним самовираженням і завдяки цьому впливає на розвиток компонентів суб'єктного рівня їхньої творчої індивідуальності. Таке самовираження студентів в інтерпретаційній діяльності, як справедливо зазначає П. Харченко, активізує їхні творчі можливості і пов'язане не тільки з прочитанням нотного тексту, а й водночас репрезентує їх індивідуальний стиль". При цьому педагогові важливо лише слідкувати, що б інтерпретація студентами музичного тексту не перевищила міру дозволеної з художньо-естетичної точки зору свободи самовираження під час побудови музично-інтерпретаційної версії та її виконання.

Якщо інтерпретація до певної міри обмежує прояви творчої індивідуальності виконавця, підпорядковуючи ЇХ суворим мистецтвознавчим, естетичним та іншим правилам, то у процесі імпровізації вони набувають майже необмеженої свободи.

У словнику з естетики імпровізація визначається як творчий акт побудови художнього твору у момент його виконання без попередньої підготовки, неочікувана фантазія на задану тему.

Імпровізація може виступати основою музично-ритмічного розвитку майбутніх педагогів у найрізноманітніших проявах.

Так, вокально-інтонаційні імпровізації передбачають обробку невеличкого мотиву або народної пісеньки, що відбувається у вигляді джем-сейшену, в якому кожен виконавець проспівує власну варіацію цього мотиву. Вокально-танцювальні імпровізації, супроводжуються хореографічними рухами під власний спів. Вокально-ігрові передбачають проведення гри під спів із рухами. Такі імпровізації застосовував у своїй педагогічній роботі з майбутніми вчителями В. Верховинець, який переконував, що людина не завжди знає свій талант, а тому важливо залучати її до художньої творчості з метою виявлення та збудження ''сплячих" у ній творчих сил. Різноманітність художньо-ігрової діяльності, варіативність особистісного прояву (за правилами, учасники самі обирали ролі в грі) надає, на переконання педагога, можливість вільного творчого розвитку кожному учаснику гри-імпровізації, забезпечує "всебічне виховання його тіла, розуму та індивідуальних здібностей". Головними функціями імпровізованих ігор педагог-митець називав оздоровчу (фізичне загартування учасників); мотиваційну (стимулювання їхньої ініціативи, фантазії, образної уяви, творчості); розвивальну (гармонійний розвиток інтелектуальних, емоційних та вольових якостей особистості); естетичну (отримання естетичних почуттів, радості, розвиток естетичного сприймання); виховну (виховання моральних якостей, самостійності, рішучості, ствердження товариських взаємин у колективі, реалізація потреби у співробітництві); формувальну (формування вмінь самоконтролю й саморегуляції, виховання доброзичливості, працьовитості, охайності тощо); психологічної корекції (здійснення психотерапевтичного впливу на вихованців шляхом позитивних емоцій).

Наступним видом імпровізації є ритмічна, коли відбувається простукування ритму лінійно (по черзі), паралельно, або, діалогічно (попарно: то почергово, то разом), полілогічно (студенти індивідуально вступають та виходять із загального ритму, слідкуючи, щоб він зберігав стрункість і чіткість). Музично-ритмічні імпровізації, подібні до вправ з ритмічного виховання Б. Жак-Далькроза, використовуються з метою координації рухів рук та ніг, що сприяє розподілу уваги, розвитку ритмічності, вправності рухів, а також вдосконаленню логічного мислення.

У вальдорфській педагогіці розповсюдженими є колективні ритмічні імпровізації, виконувані на дерев'яних полірованих брусках з різних порід дерева – своєрідні дерев'яні ансамблі. У ході таких імпровізацій майбутні педагоги вслуховуються в те, як звучить кожне дерево, відчувають його "музичні здібності", щоб потім ефективно використовувати їх у педагогічній роботі з учнями на уроках ботаніки, музики та ін.

Подібні вправи будуть, на нашу думку, корисними особливо для студентів професійно-педагогічних навчальних закладів, які, за родом своїх занять, мають справу з різними матеріалами: металом, склом, іншими матеріалами, які дозволяють отримати певне звучання. "Граючи" на них і слухаючи, які звуки вони видають, майбутні педагоги професійного навчання краще відчуватимуть цей матеріал і добиратимуть ті засоби роботи з ним, які найкраще відповідають його природі. Крім того, ритмічні вправи формують в них відчуття ритму, яке проявляється згодом в усіх їхніх діях, сприяє їх кращій організації.

Виконання ритмічних та музичних канонів дозволяє краще розподіляти увагу, формує в студентів звуковисотний ладовий та гармонічний слух, розвиває точність інтонування та ритму. Імпровізації можна пропонувати студентам не лише на матеріалі заданих музичних побудов, а й тематичні: за мотивами їхнього життя, навчальної діяльності, викликані емоційними настроями; за певним сюжетом, літературними й зоровими асоціаціями (наприклад, "дзвоник на заняття", "дзвоник із заняття", "перерва", "на виробничій практиці" та ін.). Подібні завдання пропонував своїм учням Б. Яворський, який вбачав в імпровізації шлях до розвитку їхніх творчих здібностей та формування самостійності їхнього мислення.

У ході індивідуального та колективного виконання таких завдань-імпровізацій студенти оволодівають не лише музичними уміннями й навичками, а й прийомами співставлення, асоціювання, конструювання та іншими логічними операціями, без яких неможливий творчий процес; навчаються здійснювати оптимальний добір засобів та способів музично-творчої діяльності, найбільш відповідних їхній власній творчій індивідуальності, зокрема, їхнім музичним і творчим здібностям, особливостям творчої волі, уяви, фантазії тощо.

Найвищим рівнем музичної діяльності майбутніх педагогів є їхня самостійна музично – творча діяльність, яка сприяє розвитку в них ритмічності, ладового чуття, здатності до слухових уявлень, музично- образного мислення, відчуття музичного ансамблю, музичної гармонії і дозволяє кожному, хто долучається до колективного музикування, визначити своє місце в цьому процесі, а також зробити особистий творчий внесок у досягнення спільних творчих результатів.

Значну увагу приділяв цим формам роботи у своїй педагогічній діяльності М. Леонтович, вбачаючи у них джерело розвитку музично- творчих здібностей вихованців, їхньої здатності до самостійної творчості та зацікавленого опанування музичним мистецтвом. Активно залучаючи учнів до виконання творчих завдань, що охоплювали: створення, запис нотами та спів власних мелодій на заданий інтервал або до запропонованого тексту; вправи на транспонування та обробку народних мелодій, додавання до них ритмічного супроводу; хоровий антифонний спів; інсценовані, музичні й хореографічні ігри, М. Леонтович прагнув надати – вихованцям можливість вільно виявити свою фантазію, яка, на його думку; є спонукою для розвитку усього комплексу їхньої музичності та творчих здібностей.

Підпорядковувати мистецьку діяльність вихованців цій меті закликав і педагог-музикант О. Маслов; якйй наголошував, що "творча діяльність, повинна підтримуватися на всіх уроках, в тому числі й на уроках співу". Для цього він пропонував виконувати учням вивчені пісні на свій лад, використовуючи при цьому інтонації та звороти народних пісень; створювати колективно та індивідуально музичний супровід до заданого чи власного тексту або ритму; вигаду вати мелодії до чотиритактних речень, утворюючи відповідність: "речення мовне – речення музичне" та ін.

В авторській школі М. Лещенко "Чарівний світ" педагогами активно застосовуються у навчально-виховному процесі такі творчі музичні вправи, як ритмічна драматизація, вербальна інтерпретація музики, малювання та інсценування пісні, музична імпровізація, пантоміма, поєднання музичного й поетичного мистецтва з ігровою діяльністю тощо.

Наприклад, опрацьовуючи з учнями пісню, педагог пропонує їм зобразити за допомогою кольорів, рухів, звуків чи слів її героїв, "двох сестер у цій пісні – Музику та Поезію":

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Змістовий модуль 3. ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Філософські засади мистецької освіти

  • Функції мистецької освіти

  • Тема 2. МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ

  • Втілення гуманістичної парадигми – фундамент удосконалення мистецької освіти

  • Забезпечення домінування національного мистецтва

  • Тема 3. ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МИСТЕЦТВА У РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН

  • Мистецтво як засіб розвитку творчої індивідуальності студентів педагогічних навчальних закладів

  • Змістовий модуль 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНА МОДЕЛЬ МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ

  • Оновлення існуючих і розробка нових методів мистецького навчання дітей

  • Змістовий модуль 3. ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ
  • Хореографічне мистецтво у розвитку творчої індивідуальності студентів

  • Тема 6. ТЕАТР ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН

  • Елементи театральної педагогіки у формуванні педагогічної майстерності

  • Вплив театральної педагогіки на формування творчої індивідуальності майбутнього вчителя

  • Тема 7. КІНОМИСТЕЦТВО

  • Передумови виникнення кіно і основні етапи розвитку

  • Кіно – мистецтво та індустрія

  • Використання досвіду і творчої бази давніх мистецтв

  • Види і жанри кіно

  • Особливості сприйняття: ідентифікація, інтерпретація

  • Множинність функцій

  • Кіно в системі візуальних мистецтв та інформаційного простору

  • Теорія і теоретики кіно

  • Кіно в Україні

  • Українське поетичне кіно: тріумф і трагедія

  • Українське анімаційне кіно

  • Кіномистецтво початку XXI ст.