• намалювати їх (зліпити, сконструювати тощо);
• показати у русі (танок, пантомімічні дії);
• зіграти на музичному інструменті;
• заспівати або скласти вірш про них;
• розповісти про них словами;
• придумати продовження пісенної історії тощо.
Подібні творчі вправи можна пропонувати й студентам з урахуванням їхніх вікових особливостей та спрямованості цих вправ на формування в них певних якостей творчої індивідуальності. Наприклад, з метою концентрації уваги майбутніх педагогів, залучати їх до виконання музично-ритмічних творчих завдань, створення ритмопластичних побудов на різні за жанрами поетичні тексти або пісні, інсценувати пісні, створювати методичні розробки навчальних занять із застосуванням музичного матеріалу тощо. У вокально-хоровому виконавстві та власній музичній творчості творче самовираження може виявлятися у написанні мелодій до віршів, перекладі їх на два-три голоси.
З метою формування творчої індивідуальності майбутніх педагогів можна використовувати також різноманітні види музично-творчих вправ, які впливають на. розвиток таких компонентів цієї інтегративної якості, як здатність до педагогічної імпровізації, емпатія, педагогічний артистизм, емоційна заразливість, зовнішня виразність та ін.
Важливим є, на нашу думку, той факт, що музична творчість студентів виявляється не лише у процесі власної імпровізації чи самостійного творення музичних образів (у якому можна спостерігати різний ступінь оригінальності задуму та його втілення), а й у формі музичного сприйняття, що за своєю сутністю є співтворчістю слухача з композитором та виконавцем у процесі усвідомлення ним особистісного смислу музичного твору, вербалізації його в критичному судженні щодо якості виконавської інтерпретації тощо.
У зв'язку із цим третім елементом музичного буття виступає процес сприймання музичних творів. Сутністю та основною його властивістю є, на переконання О. Рудницької, емоційність, без якої воно неможливе, "бо шлях до розуміння художнього змісту лежить через його переживання".
Особливості музичного сприймання зумовлюються здатністю музики поєднувати в собі майже безмежні можливості емоційної конкретизації з абстрагуванням від об'єктів і понять. Відсутність наочності й багатозначність музичних образів надає простір для їх широкого програмного тлумачення, викликає в слухача потребу в асоціативному доповненні образного змісту "домальовуванні" його, що перетворює його на активного співтворця музичного твору, від якого у процесі внутрішнього опрацювання й оформлення смислу музичної мови вимагається висока інтелектуальна та емоційна активність, багата образна уява.
Вбачаючи стимули для утворення цих якостей у моториці, енергетиці та емоційному потенціалі музичних творів, польський педагог-музикант С. Шуман розглядає їх як джерела виникнення естетичного переживання музики в слухачів та рушійні сили їхнього музично-творчого розвитку.
Зважаючи на те, що музика, за результатами соціологічних досліджень, посідає перше місце у структурі мистецьких переваг молоді (тоді як у 60-х роках XX ст. – 4-6 місце, у 70-х роках – 2 місце), вчені наголошують на унікальній її цінності та її виключних можливостях щодо розвитку особистості й становлення її творчої індивідуальності. Водночас, науковців непокоїть суперечність між потенційною цінністю усього музичного мистецтва в усьому його обсязі та актуальною значущістю для більшості молодих людей лише тієї його частини, що належить до категорії "легкої" або навпаки, – "важкої” музики, яка комітатно супроводжує юнака чи дівчину від ранку й до ночі, невпинно лунаючи у навушниках, аудіо та відео – записах.
Музичні смаки молоді зумовлюють утворення більшості сучасних молодіжних субкультур: металісти, рокери, трешери, рейвери, панки, бітники, хіпі, хард-корівці, репери, брейкери, барди, готи, емо та ін., розколюючи масову музичну свідомість на елітарну й "кітчеву", або, як її зневажливо називає молодь, "попсову”. Ідентифікуючись із цими молодіжними групами, молоді люди відстоюють власну індивідуальність, намагаючись репрезентувати її за допомогою відповідного іміджу (сленгу, символіки, атрибутики, аксесуарів тощо).
Ці неконтрольовані стихійні музичні враження нерідко здійснюють, на переконання В. Сухомлинського, дуже шкідливий вплив на естетичний та духовний розвиток молоді, оскільки музика, в якій відсутні природні ритми і природна гармонія, робить, за висловом І. Зязюна, людину "всеїдною" і, подібно до Сирени з "Одіссеї" Гомера, позбавляє її здатності до критичного осмислення змісту музики, а внаслідок цього – і своїх дій, перетворюючи її на слухняне знаряддя чужої волі й прирікаючити на духовну (а буває – й фізичну) загибель. Цей процес відбувається упродовж ряд у етапів, характерних, на думку Л. Григоровської, для сприйняття музики (а особливо – пісні) взагалі: 1) релаксація; 2) задоволення потреби слухача у відпочинку й розвазі; 3) створення ідентифікуючої ситуації, коли слухач ототожнює себе з автором, героєм твору; ідентифікує свої почуття з їхніми й виражає себе, свої приховані почуття у виконанні чи слуханні; 4) прилив енергії й поява бажання діяти (ритмічно рухатись, танцювати) під впливом емоційно забарвлених комплексів звуків (інтонацій); 5) виплескування нереалізованої енергії, "емоцій через край" (Л. Григоровська). Недаремно ж у міфах про Орфея і казках про чарівну дудочку, гуслі-самогуди та ін. втілено ідею, що той, хто вміє грати, мас владу над іншими. Наприклад, як це відображено у казці про хлопчика Нільса, який за допомогою чарівної дудочки потопив ціле полчище злих пацюків, що слухняно йшли під його гру у воду. Ця ж ідея втілена у слов'янських народних казках, у яких той, хто почув гру гуслів-самогудів, починає танцювати й не в силах зупинитися самостійно, допоки виконавець не припинить гру.
Аналізуючи механізми психологічного впливу музичного мистецтва на слухача, Л. Виготський зазначає, що "музика безпосередньо нас ні до чого не спонукає, вона створює лише невиразну потребу якихось дій, відкриває і розчищає шлях глибоко прихованим нашим силам". "Слухаючи музику, ми завжди чуємо не лише те, що в ній закладено композитором, але й те, що під її впливом народжується в нашій душі, в нашій свідомості, словом те, що створює вже наша власна творча уява... Так прослуханий твір породжує в людині складний сплав об'єктивного змісту музики і суб'єктивного її сприйняття. До творчості композитора і до творчості виконавця приєднується творчість слухача!... У тому й полягає велика сила музики, що вона здатна зацікавити, охопити єдиним почуттям будь-яку кількість людей, залишаючи при цьому для кожного свободу свого, особистісного суб'єктивного сприйняття... У цьому з музикою не зрівняється жодне інше мистецтво" (Д. Кабалевський). Вона продукує, за 3. Ліссою, сутнісні комунікати, зміст яких слухач повинен розпізнати і привласнити, перетворюючи їх на власні ссиси. Джерелом породження останніх є, за результатами дослідження А. Торопової, несвідомі структури психіки "архетипи", що резонують з архетипічними аналогами музичної мови і переломлюються у вигляді специфічних паттернів переживань".
На думку О. Рудницької, у музичному сприйнятті особливого значення набуває виявлення особистісного ставлення слухача до почутого, здатність до суб'єктивно – емоційної ідентифікації сенсорних вражень, наявність пошукової активності реципієнта. Формування цих якостей передбачає стимулювання його фантазії, пам'яті, сили уяви, які є своєрідною "гарантією” сприйнятливості мистецтва".
Вплив музичного сприйняття на розвиток найважливіших якостей особистості майбутнього педагога, серед яких вчена називає комунікативність, емпатію, креативність за рефлексію (які, в той же час, є компонентами різних рівнів його творчої індивідуальності) закономірно залежить, на її переконання, від цілеспрямованої організації процесу "спілкування" з музикою, що грунтується на розумінні естетичного кредо й світоглядної позиції автора твору, адекватному пізнанні її особистісній інтерпретації образною змісту музики, усвідомленні післядії музичних творів, самооцінки и власного "Я" тощо.
Основою розгляду взаємозв'язку музичного сприйняття і рівня сформованості означених якостей виступає, за О. Рудницькою, категорія діяльності, в якій інтегруються її виявляються різні індивідуальні властивості суб'єкта, зокрема, його музичні смаки, переваги, естетичні оцінки, які значною мірою визначають особливості його творчої індивідуальності. Оскільки, за нашими спостереженнями, загальний рівень сформованості цих якостей в майбутніх педагогів професійного навчання знаходиться на досить невисокому рівні, то з метою його підвищення вважаємо за доцільне запровадити на заняттях з базового навчального курсу "Культура мовлення та основи ораторського мистецтва" художній аналіз текстів сучасних естрадних пісень, організацію дебатів на музикознавчі теми (наприклад, "Вірка Сердючка – символ України чи кітч?), музичні вікторини (наприклад, "Чи знаєш ти музику сигналу свого мобільного телефону?) та інші нестандартні форми педагогічно-музичної роботи, які сприятимуть розвиткові компонентів творчої індивідуальності студентів.
Зазначене вище дозволяє стверджувати, що музичне мистецтво є ефективним засобом становлення майбутнього педагога професійної школи як творчої індивідуальності. Завдяки своїй експресивності, зв'язку з рухом і ритмом воно краще, ніж будь-яке інше мистецтво, допомагає особистості виразити свої емоції, переживання, які неможливо передати словами ( хіба що в поезії, адже вона також є своєрідною музикою слів). Активізація мислення студентів засобами музичного мистецтва сприяє ускладненню їхніх розумових операцій, розширює їхні музичні уявлення, підвищує усвідомленість, асоціативність, вибірковість музичного сприйняття і створю є передумови для переходу його на більш високий ступінь – від чуттєвого до абстрактно-логічного.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Змістовий модуль 3. ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ“ на сторінці 4. Приємного читання.
