Розділ 4. СВІТОВЕ СПІВТОВАРИСТВО. СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПАРАДИГМИ

Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів

Отже, бурхливий розвиток чеської літературної діяльності та виразність старочеської мови ХІІ—ХІУ ст. підтверджують ідею дослідників, що інтелектуальне життя Богемії цього періоду не було повністю онімечене. Зберігається слов’янський слід і у чеському християнстві, зокрема в деяких монастирях з дозволу Папи Римського велася літургія старослов’янською паралельно з латиною.

Архітектура Богемії зазнала глибокого готичного впливу, що проникає сюди з німецьких земель на початку ХІІІ ст. Вершини готика зазнала за правління найвидатнішого чеського короля Карла ІУ (1316—1378) — Собор Св. Віта, замок Карлштейн. Знаним архітектором ХІУ ст. стане Петро Пар-лерж із Швабії, що створив собор Св. Віта, Карлову церкву у Празі, Мостову вежу, церкву Св. Якова у Брно. Вплив його архітектурної школи помітний у всій Центральній Європі. В чеському готичному живописі та іконописі поєднані візантійські та італійські риси, королівський маляр Теодорік розписує замок Карлув Тин (Карлштейн); прекрасні взірці книжної мініатюри — требник єпископа Яна з Неймаркта невідомого автора та Газенбурзький требник майстра Лавріна із Клатова.

Готичне мистецтво поширюється на півночі Угорщини та в Словаччині. Готичний Кошицький собор, побудований майстром Стефаном у ХІ^ ст. під впливом школи Парлержа. Замки, палаци та ратуші Словаччини, як і всієї центрально-східної Європи цього періоду, стають стрімкими та витонченими. Церкви прикрашаються розкішними різьбленими вівтарями та кам’яною скульптурою.

Польща демонструє значний культурний поступ з XXV ст. після відновлення власного королівства. Духовенство і місіонери перебирають на себе функцію культу-ротворення. Першим істориком країни став французький священик на прізвисько Галл (латиномовна Хроніка, поч.

ХІІ ст.). Справу Галла продовжили краківський єпископ Вінцентій Кадлубек, єпископ познанський Богуфал, Ян

з Чарнкува (ХІ^ ст.). Вогнищами культури були релігійні ордени — цистеріанці, домініканці, францисканці, просвітники та місіонери рухалися у сусідні Пруссію та Литву. Релігійна та світська література цих часів була в основному латиномовною. У 1364 році був заснований Краківський університет з юридичною школою (канонічне та римське право), медичною кафедрою та кафедрою вільних мистецтв, створений за типом Болонського та Падуан-ського університетів. До створення Острозького осередку та заснування Києво-Могилянської академії у Києві (1634) цей університет був дуже важливим освітнім центром для української/русинської молоді.

Церква як соціальний інститут від початку грала провідну роль у політичній та культурній історії Польщі, знання латини було поширеним, саме вона виконувала роль інтелектуального та культурного інструменту комунікації, проте розвиток національної мови гальмувався. Перші літературні пам’ятки польською датуються ХІ¥ ст., це переклад проповідей та Псалтир св. Флоріана. Церковна архітектура ХІІІ ст. поєднує романську базиліку

зі стрілчастими арками, що надають спорудам готичної стрункості (монастирі в Сулеюві, домініканський собор в Сандомирі). ХІУ—ХУ ст. позначено розвитком готичної скульптури, збереглися прекрасні статуї князів династії Пястів (Вроцлав, Краків), розвивається різьбярство вівтарів, що характерно і для українських земель цього періоду.

Культура болгар і сербів знаходилася в ареалі візантійського впливу та східнохристиянської традиції. На візантійському ґрунті виростають болгарська та сербська література, мозаїки та живопис Константинополя плекають слов’янське мистецтво. Початком X ст. датується пам’ятка загальнослов’янської богословсько-філософської думки «Шестод-нев» Іоана екзарха Болгарського. Продовжуть копіюватися літературні пам’ятки ХІ—ХІІІ ст., у болгарських збірках містяться оповіді про руських та сербських святих, а давньоруські тексти включають болгарські твори (наприклад, «О письменах» Чорноризця Храбра). Початком ХІІІ ст. датується болгарський «Синопсис народів і мов», збірка відомостей про мови та абетки. Оригінальні твори цього періоду — легенди про місцевих святих та царів. Здійснюються преклади Діонісія Ареопагіта, Симеона Богослова. Єфимій, обраний патріархом у 1375 р., заснував літературну школу болгарських, сербських та руських авторів. Його учні — Кипріян, київський митрополит (поч. XV ст.), та Григорій Цамблак із Тирново долучилися до розвитку літератури в Києві.

Інтелектуальний розвиток середньовічної Сербії зазнав впливу Болгарії, звідти серби отримали літургійні книги та Святе Письмо, які переписувалися і пристосовувалися до народної мови. Серби захоплювалися апокрифічною літературою, їх тексти містять більшість відомих у Болгарії та Русі апокрифів. Популярні світські повісті («Александрія», «Сказання про Індійське царство», повість про Китовраса). В Сербії відомі такі важливі для західноєвропейської свідомості тексти, як легенди про Карла Великого та легенди про короля Артура — відзначимо таку культурну синтезу східного та західного як характерну особливість сербської традиції.

У рукописах XV ст. зберігся опис реальних та міфологічних тварин, такі «Фізіологи» були дуже популярні в середньовічній Європі, вони, попри християнську цензуру, зберігають риси давньої язичницької демонології, живлять та розпалюють фантазію. Живою щирою мовою з любов’ю написані біографії сербських правителів та єпископів. Св. Савва, найпочесніший сербський святий, уклав старослов’янську «Кормчу книгу», яка стала класикою православної канонічної літератури. Активно розвивається літописна традиція, тексти ХІУ—ХУІ ст. є важливими історичними джерелами, наприклад, «Законник Стефана Душана» — «достеменне віддзеркалення високого рівня цивілізації, досягнутого сербами», пише Ф. Дворнік.

Архітектура та образотворчість південних слов’ян демонструє еволюцію від візантійського канону до питомої власної традиції. Болгарська архітектурна школа частково зберігає візантійські риси, церкви будуються у формі хреста, вписаного в квадрат, та вінчаются куполом. Особлива увага приділяється оздобленню, різні види природного каменю чергуються з червоною цеглою, що створює ефект мозаїки. Столицею такого мистецтва стає Тирново з прекрасними церквами ХІІ—ХІІІ ст.

Перлиною болгарської та сербської архітектури є Охрид, в якому ще у ІХ ст. учень Мефодія св. Климент Охридський відкриває школу слов’янської писемності, а в Х—ХІ ст. Охрид стає столицею Болгарського царства. Сьогодні церкви Охрида (територія сучасної Македонії) віднесені до пам’яток, що охороняються ЮНЕСКО. Церкви пишно декорувалися фресками та мозаїками, радісні кольори, чітка просторова композиція, виваженість жесту робить охридські фрески та ікони неперевершеними. Збереглися і зразки дерев’яного різьблення (церква Св. Климента). Відзначимо, що в образотворчості переплетені як візантійські, так і італійські традиції.

Таким же синтезом візантійських та західноєвропейських впливів характеризується мистецтво Сербії. В архітектурі послідовно змінюють один одного передроманський стиль (ХІ—ХІІ ст., церква у Студениці, монастир Св. Георгія Нова Пазара та монастир Морача), візантійський (ХІ^ ст., церква в Дечані, церква в монастирі Хіландарі, Македонія) та власне сербський, що припадає на останні десятиліття перед османською навалою кінця XV ст. Власна сербська архітектурна школа, що в XV ст. сформувалася в долині Морави, повертається до типової візантійської базиліки, але додає до споруд бічні апсиди. Широко використовується декоративна скульптура, де сербсько-візантійська школа демонструє переплетення стилістики з наявними кавказьким та ісламським елементами.

Синтетичність, переплетення стилів демонструють сербські мозаїка і фресковий живопис, у ХІІІ ст. маємо взаємопроникнення візантійських (декоративність, монументальність, золоте мозаїчне тло) та італійських мотивів (реалістичність та емоційність). З часом виразніше стає світлотіньове моделювання, фігури розкутіші, сюжети динамічні та живі. З’являються портрети королів та знаті, що свідчить про виразний світський струмінь навіть у сакральному мистецтві (мініатюри, що прикрашають Призренське Євангеліє та Мюнхенський Псалтир, кінець ХІ^ ст.).

Культурний поступ у болгарів та сербів було трагічно перервано в кінці ХІ^ ст. османською навалою, внаслідок якої вони на п’ять століть втратили незалежність, а ет-носоціальні та державні структури цих народностей були деформовані. Літературна та мистецька традиція різко урвалася, висока християнська та світська культури перестала існувати, простором збереження етнонаціональної культури та відтворення національної ідентифікації стає народна культура, в надрах якої живиться фольклорна музика та поезія, аматорське мистецтво.


4.6.4. Ренесансна культура XV—XVI століть


Ренесанс формується як комплекс філософсько-політичних ідей, моральних та естетичних принципів та смаків, що супроводжує перехід від феодального до буржуазного способу виробництва та, вдповідно, способу життя. Характерні риси Ренесансу розглядалися в попередніх розділах, нагадаємо про такі особливості епохи, як гуманізм, антропоцентризм, плекання елліністичної традицї, підвищену увагу до освідченості та самопізнання тощо. Культурно-цивілізаційному розвитку слов’янського світу сприяла латиномовність західних слов’ян та останні сплески візантійського Відродження, що живили східно-та південнослов’янські землі. Нові імпульси приходили з Італії, Нідерландів та Франції, через Польщу потрапляли до України, до Московії.

У словацькі землі Ренесанс прийшов раніше за Богемію. З ХІ ст. словацькі землі були під владою Угорщини. У 1526 році вона увійшли до складу Габсбурзької імперії та півтора століття потерпали від турецької загрози. Термін «Словаччина» з’явився близько середини XV ст. Літературною мовою словаків з часів гуситського руху та Реформації була чеська. Як і в більшості бездержавних країн, функцію збереження національно-культурної ідентичності перебирає на себе народна культура, у словаків активно розвиваються ремесла та народні промисли. Народна поезія зберегла перекази про героїчну боротьбу з турками, поширена історична балада, що має багато спільного з українським народним мелосом.

Високий Ренесанс приходить до словаків зі шлюбом угорського короля Матяша Корвіна з принцесою Арагонсь-кою, у другій половині XV ст. до Угорщини приїздять численні італійські митці. Буда, столиця Матеша, перетворилася на осередок гуманізму. У Братиславі у 1465 році заснована Академія Істрополітані. Становлення професійного музичного мистецтва в епоху Відродження пов’язане з християнською музикою, яка приходить із Заходу. Серед авторів XV—XVІ ст. визначаються Лінтнер, Бановський, музичні осередки виникають у великих містах чи маєтках (Братислава, Кошице, Банська Бистриця).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів» автора Конверський Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4. СВІТОВЕ СПІВТОВАРИСТВО. СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПАРАДИГМИ“ на сторінці 39. Приємного читання.