Розділ 4. СВІТОВЕ СПІВТОВАРИСТВО. СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПАРАДИГМИ

Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів

Протягом Х—поч. XI ст. більшість слов’ян християнізуються. Разом з болгарами у другій половині ІХ ст. християнство грецького обряду зі слов’янською мовою богослужіння приймають і серби. У 925 р. Симеон проголосив себе «царем всіх болгар», болгарський архієпископ став патріархом, а його Охридська кафедра стала автокефальною. Після шлюбу з чеською принцесою Дубравкою польский король Мешко І П’яст у 966 р. навертається до християнства, Польща стає християнською з єпископатом у Познані. У 973 р. засновується Празький єпископат, у 988 р. відбувається хрещення Русі Володимиром Великим. Із заснуванням у 1000 р. Гнєзенського, а у 1001 р. Гранзького архієпископатів польська та угорська церкви позбуваються німецького впливу.

Отже, одночасно із становленням ранньофеодальної державності у південних, західних і східних слов’ян відбувався процесс їх християнізації, при цьому більшість південних слов’ян, за винятком хорватів і словенців, і всі східні слов’яни опинилися у сфері греко-право-славної, а західні слов’яни — римо-католицької церкви. Слов’янська мова стає мовою церков і писемною мовою східних та балканських слов’ян. У спільності європейських народів за сприйняття комплексу християнської культури слов’яни досягають вищого культурного рівня, саме віра відіграла провідну роль у злитті гетерогенних народів та культур, які, попри розкол на римо-католицькі та греко-православні держави, належать від цих часів до європейського культурного кола.

Найскладніший період в історії Центральної та Східної Європи — це пізнє середньовіччя і початок нового часу з XIII по XVIII ст., вважає один з найвизначніших дослідників слов’янської культури, професор Гарвардського університету Френсіс Дворник, автор дослідження «Слов’яни в європейській історії та цивілізації». Слов’янський елемент домінує у Східній Європі, але у політичній, культурній та економічній історії цієї частини Європи беруть участь численні неслов’янські народи. «Спостерігачеві, обізнаному з процесом становлення того, що ми звемо Західною Європою, де романські та германські народи засновували тоді свої держави й закладали міцні підвалини квітучої цивілізації, розвиток східної частини Європи має видатися дуже дивним і незрозумілим, подеколи навіть хаотичним», пише Ф. Дворнік.

Слов’янські народи варто розглядати як органічне ціле, попри географічний та культурний поділи, вони мають спільні цивілізаційні ознаки, особливості політичної історії, цивілізації, національного характеру та мови. Виявившись на ранніх стадіях історії, слов’янська єдність, яку не здолав навіть релігійний розлом, знаходила вияв й за середньовіччя та нових часів. Учений виділяє принаймні три етапи розвитку слов’янської історії та культури від Х до XVІ—XVIІ ст.

Перший етап характеризується впливом на слов’янські народи Візантійської цивілізації, що поширювалася на болгар, сербів, хорватів, чехів, словаків і, певною мірою, торкнувся поляків. Київська Русь прийняла весь комплекс східнохристиянської візантійської культури, хоч і далі підтримувала певні зв’язки з латинським Заходом. Давньослов’янська історія засвідчує помітну єдність, яка характеризувалася спільною релігією та літературною релігійною мовою — старослов’янською.

Другий етап східноєвропейської історії характеризувався польсько-литовським впливом на Сході та турецьким пануванням на Півдні. Польща, зберігаючи свою незалежну позицію, у XIV ст. посіла помітне місце як у слов’янському світі, так і в Європі, а турки-османи, завоювавши, замінили візантійців і розширили свою імперію на Балкани, частину Хорватії, Угорщину, румунські князівства Молдавію й Волощину аж до Чорного моря. У XV ст. Річ Посполита включила в свою орбіту українські землі, в XVI ст. вона приваблювала також чехів та угорців, але не могла зупинити просування турків. Турецький вплив позначився і на житті українців та росіян, кримсько-татарський виклик стає постійним чинником розвитку національно-культурного життя східнослов’янського порубіжжя на цілі століття. Спроби об’єднання Польсько-Литовської держави з міцніючою Московією — або шляхом обрання спільного правителя, або завоюванням Москви — зазнали поразки.

Третій етап в історії Східної Європи починається наприкінці XVII ст. з посилення Московської держави, яка приєднала українські та білоруські землі і таким чином спричинила зникнення самостійного Польського королівства. Московія почала претендувати на провідну роль у європейських справах, формується ідея протекторату над усіма православними народами, адже «Москва — третій Рим».

Важливим фактором формування слов’янського світу устав поділ християнства на римо-католицьку і православну церкви, зрештою, він виявився фатальним для слов’янської культурної єдності та мав глибоке відлуння в житті всіх слов’янських народів. Здійснені Римською курією спроби об’єднати Церкву деякий час прихильно сприймалися сербами й болгарами, але викликали запеклий опір з боку Московії за Василія II, що поглибило розкол між православним Сходом і католицьким Заходом, посилило культурну та політичну ізоляцію Москви і збільшило напругу в її відносинах з Польсько-Литовською державою.

З XIII ст. Захід починає конкурувати з усе ще культурно вищим візантійським Сходом. На Заході зароджується готичне мистецтво, розвивається містобудування, культивується дух лицарства, у Франції та Провансі виникає лицарська література та куртуазна поезія, що послуговувалася народною мовою. У слов’янський світ ці нові тенденції проникали з Франції, Італії та Німеччини, хоч на південно-східних слов’янських землях все ще превалювали візантійські культурні елементи в архітектурі (романський стиль), іконописі, літературі.

З ХІУ ст. могутня хвиля гуманізму та Ренесансу, народившись в Італії, докочується до слов’янських земель. Вона захопила Чехію і витворила «золоту добу» в польській літературі; її відлуння відчувалося в Україні і навіть в Росії. На Адріатиці, у незалежній слов’янській оазі Дубровнику (Рагузі) активна просвітницька та поетична діяльність гуманістів сприяє розбудові сучасних хорватської, сербської та болгарської літератур.

Землі слов’ян не могли уникнути іншої могутньої хвилі з Німеччини та Швейцарії, — хвилі Реформації. Саме реформатори започаткували словенську абетку та літературну мову й були першими, хто почав плекати панславістську ідею. Реформаційна ідеологія поширилася і серед слов’янського населення Богемії, Польщі, Угорщини, докотилася до хорватів, серед яких були видатні діячі

Реформації. Відлуння реформаційних ідей у переплетенні з гуманістичними відчутні в Україні вже з XVI ст. та, під впливом українських вчених і літераторів, — у Москві.

«Неспокійне» XVII ст. стало для Європи початком формування модерних націй. Міф про ідеальну ренесансну людину зруйнувався і на його уламках поступово постає людина Нового часу. Потреба повернути світу порядок, а християнським цінностям сенс, що активно розхитувався і Ренесансом, і католицько-протестантським протиборством, — ця потреба стала світоглядним змістом бароко. Ідеал барокової краси народжується серед суперечностей земного та божественного, національного та універсального, між марнотою життя і бажанням щастя. Підвищена декоративність, театральність жесту, слова і літургійної дії, гіпертрофована символічність та алегоричність, містичність та екзальтованість, індивідуалізм та симфоніч-ність стають ознаками барокового мистецтва і літератури. Барокова стилістика охоплює культуру в усій її повноті, для певних слов’янських країн бароко протягом XVIII ст. стало загальнонаціональним стилем, і якщо для чеської культури бароко збіглося з часами втрати державності та пригнічення їхнього національного буття, то для України стиль бароко співпадає з національним підйомом, епохою політичної та інтелектуальної незалежності.

Слов’янські народи активно відгукувалися на імпульси із Західної Європи у період з XIII по XVIII ст., підсумовує Ф. Дворник. Водночас вони робили власний внесок у політичний, культурний та релігійний розвиток Європи. Вони уповільнили і, зрештою, зупинили турецьку загрозу та захистили Європу, зробили значний внесок у європейську цивілізацію в епоху гуманізму й Ренесансу, за доби Реформації, в Новий час.


4.6.3. Культура та мистецтво: від Середньовіччя до Нового часу.


Мистецтво доби Середньовіччя, література зокрема, є релігійним за суттю та синтетичним за формою. Слов’янський світ внаслідок релігійного розколу належав до різних християнських традицій — східної та західної, і якщо перша зберегла класичну елліністичну спадщину, друга фактично втратила її через навали варварів та руйнацію зв’язків між Візантією та Заходом. Відродження Візантії ІХ ст., що виросло на класичних текстах античних драматургів, філософії Платона та Аристотеля, історії Геродота та Плутарха, відкрило «врата вченості» для тих слов’ян, що потрапили в орбіту східнохристиянської цивілізації. Новонавернені мо-равани, болгари та русичі отримували релігійну й світську літературу, перекладену старослов’янською, що, звичайно, підштовхнуло розвиток національних мов та літератур. Натомість, західне слов’янство активно латинізувалося, пребу-ваючи в силовому полі римо-католицького впливу.

Богемія, втративши надбання Кирила та Мефодія, до ХІ ст. стала латинізованою, що однак, не завадило чеському культурному розвою, який досяг вершини у XIV ст. Латинізація чеського християнства йшла через нові чернецькі ордени (цистеріанці, францисканці та домініканці). З’являються латиномовна релігійна поезія та проза, центром яких стає Празький кафедральний собор, де складалися латинські гімни і на честь чеських святих («Дражицький требник», 1342 р.). Після того, як у Празі в 1348 році засновується університет, кількість релігійних творів зростає. У середині XIV ст. пріор Альберт створює віршовані латинські молитви до різних святих, збірка «Лес-твіця до неба» стала настільки популярною, що використовувалася тоді в усіх країнах Центральної Європи, чимало молитов з неї згодом було перекладено чеською мовою.

Перші літературні пам’ятки чеською мовою датуються останніми десятиліттями ХІІІ ст. Найкрасивішою поетичною композицією вважається «Молитва Кунгути» (Кунгута — дочка чеського короля Пржемисла ІІ, абатиса празького монастиря початку X!V ст.), пісня у 38 строфах, натхнена поемою Фоми Аквінського. Перлиною релігійної поезії є «Легенда про св. Катерину», де анонімний автор жваво змальовує історію улюбленої середньовічної святої. Найпопулярніша збірка, що описує житія святих чеською — «Legenda Aurea» (1270), складена архієпископом Яковом з Варацце. Через привабливий для середньовічної людини стиль ця книга стала дуже популярною в Західній Європі. В якості підручника були перекладені чеською «Езопові байки», з’являються сатиричні та повчальні твори (бурлеск «Продавець цілющих мазей»). Знаменита дидактична поема Сміла Флашка з Пардубице «Новий Собор», де зображується парламент тварин, що дають поради своєму королю-леву. Могутній струмінь народної поезії та фольклору — танок «Прощавай, серденько» зберігся до сьогодні. В Богемії з’являється куртуазна лицарська література, яка розквітає при празькому дворі за Вацлава

ІІ (1238—1305). Найвідомішою старочеською поемою про кохання є «Пісня Завіша», і поезію, і музику створює чеський поет Завіш (кінець ХІУ ст.).

Розвивається історична наука, перший літопис чеською мовою — Далімілова хроніка— датується початком ХІУ ст. і написаний палким чеським патріотом. Єпископ Празький Ян ІУ з Дражице, вчений і патріот, ініціював створення Хроніки Празької, що синтезує всі відомі до ХІІІ ст. історичні твори. Саме єпископ став першим палким прихильником гуманістичного руху в Богемії. Він запроваджує гуманістичні та релігійні студії, запросивши до Богемії августинців і розташував їх у Руднице, яке стало осереддям гуманізму. З ХІУ ст. ширяться релігійні праці загальнодоступною мовою, мирянин Томаш Шнітний зі своєї ініціативи перекладає твори св. Авґустина, Бонавентури, Фоми Аквінського.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культурологія. Базовий підручник для студентів вищих навчальних закладів» автора Конверський Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4. СВІТОВЕ СПІВТОВАРИСТВО. СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПАРАДИГМИ“ на сторінці 38. Приємного читання.