Розділ 6. СУЧАСНА КУЛЬТУРОЛОГІЯ ПЕРЕД ВИКЛИКОМ ГЛОБАЛЬНИх ПРОБЛЕМ

6.1. СУЧАСНА КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ ЯК ПЕРЕХІДНА ЕПОХА. ПРОБЛЕМИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ, МОДЕРНІЗАЦІЇ, МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ, КУЛЬТУРНОЇ УНІВЕРСАЛІЗАЦІЇ

6.1.1. Сучасна культурна ситуація як перехідна епоха.

6.1.2. Проблема глобалізації.

6.1.3. Проблема модернізації.

6.1.4. Проблема мультикультуралізму.

6.1.5. Проблема культурної універсалізації.

6.1.1. Сучасна культурна ситуація як перехідна епоха

Сучасна культурна ситуація як перехідна епоха є одним із головних предметів наукового дослідження багатьох зарубіжних та вітчизняних науковців XX — початку XXI ст. — як фахівців у царині культурологічних досліджень, а саме представників наук про культуру: психології культури, соціології культури, філософії культури і т. д., — так і багатьох спеціалістів з інших галузей сучасного гуманітарного знання. Особливу увагу протягом середини минулого і початку цього століття вони, в основному, присвятили комплексному аналізу найрізноманітніших аспектів виокремлених вище основних проблем розвитку сучасної культурної ситуації у світі, як-от: глобалізація, модернізація, мультикультуралізм та культурна універсалізація. Важливим наслідком системного наукового пошуку в цьому напрямі учених як закладів вищої освіти, так і академічних наукових інститутів головним чином Західної Європи, США, Росії і, в тому числі, України стало формування низки нових гуманітарних дисциплін, зокрема глобалістики. Значний внесок у розробку її наукових підходів зробили класики культурологічної думки та широковідомі новатори останньої: О. Ахієзер, З. Бауман, У. Бек,

І. Валерстайн, Р. Гвардіні, Е. Гіденс, Р. Жірар, Х. Кокс,

B. Межуєв, Е. Тофлер, Г. Фай, Ф. Фукуяма, О. Назаретян,

C. Хантінгтон та М. Хрєнов, — висвітленню вчень яких у цьому розділі присвячено окрему увагу. На не меншу увагу заслуговують чималі здобутки багатьох інших, не в останню чергу — і сучасних вітчизняних, дослідників найширшого спектру проблем розвитку сучасної культурної ситуації у світі, зокрема отримані протягом 1990—2010-х рр. колективами низки інститутів НАН України, головним чином Інституту світової економіки і міжнародних відносин та Інституту політичних і етнонаціональних досліджень, відповідні результати. Серед них варто відзначити й висвітлюваний у цьому розділі науковий доробок таких учених, як: О. Білорус, І. Вітер, С. Кулицький, В. Литвиненко, Ю. Мацейко, Т. Перга і О. Потєхін. Вагомий внесок у вивчення згаданої наукової проблематики, в першу чергу основних аспектів глобалізаційних процесів пострадянської перехідної епохи в Україні та світі, зробили й інші сучасні вітчизняні вчені, наприклад наукові співробітники Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України і багатьох українських вишів, зокрема Київського національного університету імені Тараса Шевченка: А. Арістова, Є. Бистрицький, А. Вермен-ко, В. Горовий, Ю. Дергунов, М. Драч, В. Жулай, В. Лях,

В. Нечипоренко, В. Панченко, Б. Парахонський, Г. Перепелиця, Л. Чупрій, М. Шевченко й ін. Важливі сторінки у вивчення сучасної культурної ситуації як перехідної епохи вписали і російські науковці, зокрема автор праць «Культура на переході: імперативи трансформації та можливості розвитку» (2011) та «Моделі трансформації культури: типологія перехідного процесу» (2011), В. Іонесов.

На думку В. Іонесова, в гуманітарному знанні ХХ — початку ХХІ ст., згідно з тематичною спрямованістю, характером та специфікою об’єктів інтерпретування, виокремлюються чотири основні ракурси осмислення перехідного процесу та трансформаційної динаміки культури. По-перше, вони вивчаються в контексті аналізу критичних станів культури, зміни історичних парадигм та глобальних викликів цивілізації такими вченими, як:

А. Ахієзер, Д. Бенет, В. Булдаков, І. Валерстайн, Й. Гал-тунг, Е. Гідденс, М. Годельє, Г. Ділігенський, Л. Іонін, Я. Ісар, А. Кантор, Е. Лясло, Х. Ліндборг, А. Назаре-тян, С. Полторак, Г. Рітзер, Н. Своб-Докич, Х. Стар,

А. Франк, С. Хантінгтон, Ш. Ейзенштадт та ін. По-друге, сучасний перехідний процес осмислюється в дискурсі культурно-генетичного аналізу антропологічних засновків культури, механізмів та артефактів історичної трансформації, становлення, відтворення та дифузії культурних форм, способів опредметнення, адаптування і виживання, взаємодії традицій та інновацій, крос-культурних і муль-тикультурних перетворень такими ученими, як: С. Арутюнов, В. Бочаров, В. Бочкарьов, Ю. Бромлей, В. Гео-дакян, А. Коротаєв, Р. Лайтон, Е. Маркарян, В. Массон, Ю. Павленко, Ю. Смирнов, Д. Стюард, В. Шнірельман, П. Штомпка й ін. По-третє, це питання розглядається як проблема феноменологічного розуміння сутності та специфіки явищ перехідності в річищі вивчення онтологічних параметрів культури, аналізу межі та переходу, простору і часу, порядку та хаосу, постійності й змінюваності, ідентичності та різноманітності, індивідуального й універсального в культурному процесі такими науковцями, як: В. Василькова, Л. Бляхер, Ж. Бодрійяр, Р. Будон, Д. Грін, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, М. Каган, В. Конєв, Р. Ле Коадік, Ж.-Ф. Ліотар, С. Мартинович, В. Межуєв, В. Сві-дерський, В. Стьопін, М. Фуко, Ю. Хабермас, А. Хон-нет, О. Штомпель та ін. Вивчення перехідних процесів здійснюється і на рівні дослідження генези й розвитку окремих структур та інститутів трансформації, включно із інкультурацією, соціалізацією переходу, ритуальним процесом, міфо-символічною діяльністю, комунікативними технологіями, соціальною нормотворчістю, візуальними і меморативними цінностями такими ученими, як: В. Большаков, С. Вайман, В. Глебкін, Я. Голосовкер, Р. Жирар,

С. Іконникова, В. Капферер, Р. Кімбол, Х. Крамер, Е. Ку-руленко, В. Ла Барре, Ю. Лотман, С. Махліна, Л. Море-ва, Л. Мосолова, Ш. Плаггенборг, В. Селіванов, Д. Співак, В. Тернер, В. Топоров, С. Хоружий, М. Шабанова, Р. Шечнер та ін.

Зауважуючи, що трансформація культури є найди-намічнішим та значущим процесом соціокультурного розвитку, часом тотальної перевірки стрижневих цінностей і аксіом культури на справжність і життєздатність, В. !онесов наголосив, що сучасний світ є в смузі глобального переходу. Xарактеризуючи його у цілому як багатоскладний та взаємозалежний, і, водночас, розрізнений та конфліктогенний, він виокремив серед інших викликів глобалізації низку, на його думку, найзначущі-ших — критичних станів культури чи переходів, як-от п’ять криз: ускладненості, керування, інституціональна, відмінностей та ідентичності. Відзначаючи, що питання трансформації культури виходить на перший план сучасних культурологічних дискусій, В. !онесов звернув увагу і на проблему сучасного перехідного процесу. Підкреслюючи, що його прикметною особливістю є феномен «зчеплення локальних та універсальних модусів у існуванні культури», коли найнезначніші зміни на елементарному рівні можуть мати епохальні наслідки, він визнав цю обставину за важливий чинник актуалізації дослідження критичних станів і культурної транзитивності включно з розробкою оптимальних моделей трансформування культури і перехідного розвитку. На думку В. !онесова, культура при переході є не лише головним порушником спокою у світі, а й неоціненним джерелом різноманітних знань, потужним ресурсом розвитку, каталізатором інноваційних ідей і креативного керування соціальними перетвореннями. Дослідження трансформації культури та соціодинаміки переходу, водночас, має, за його словами, особливу актуальність для розробляння стратегій поступального і збалансованого розвитку мультикультурного суспільства. Розрізняючи у вивченні зміни культурних форм такі головні поняття — «зміна», «трансформація» і «перехід», В. ІІонесов відзначив, що будь-який перехід є зміною, але не кожну зміну можна класифікувати, у строгому розумінні цього терміна, як перехід. Зазначаючи, що трансформація — це інтерактивна соціальна зміна системного характеру, що якраз і забезпечує у сучасному світі структури для здійснення культурних переходів від національних до глобальних контекстів, він визнав її за основний спосіб актуалізації переходу.

Звертаючи особливу увагу на феномен «переходу», В. Іонесов наголосив, що його в культурологічному дискурсі можна визначити як процес, за якого й відбуваються ті радикальні зміни, які переводять культурну систему з одного стану до іншого в межах однієї процесуальної тривалості. Він класифікував такі три основні типи переходів, як: 1) епохальні переходи (від егалітарних суспільств до цивілізації, від машинної цивілізації до інформаційного суспільства й ін.), 2) революційні й воєнні потрясіння (утвердження радянської влади, перехід від тоталітаризму до демократії, громадянські війни та конфлікти на пострадянському просторі й у сучасному світі, як-от революційні події 2011 р. у країнах арабського Сходу) та 3) соціокуль-турні зсуви (від національних культур до мультикультурних конгломерацій, від локального розвитку до глобальної інтеграції й ін.). У своїх численних дослідженнях і, головним чином, саме монографії «Моделі трансформації культури: типологія перехідного процесу» (2011 р.), В. Іонесов докладно розглянув проблему сучасної культурної ситуації як перехідної епохи. Пропонуючи власну типологію перехідного процесу — поділ на епохальні, субепохальні й локальні переходи, і класифікацію видів транзитивного розвитку — макроперехід, метаперехід та медіаперехід, він виокремив царини великої і малої трансформації у соціо-динаміці перехідної культури й визначив способи адаптування та виживання культури за соціальних конфронтацій і криз. Основними способами адаптування культури на переході, на його думку, є: міфологізація, ритуалізація, символізація та естетизація. В. Іонесов висвітлив адаптаційно-компенсаторні функції соціально-нормативних, ритуально-символічних та вербально-комунікативних комплексів як способів перекваліфікування трансформованої культури за умов її структурної недостатності. Ним були визначені й досліджені дев’ять типів переходів у культурному процесі:

1) часовий — від консервативних традицій до іновацій-ного проектування;