Розділ 4. СВІТОВЕ СПІВТОВАРИСТВО. СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПАРАДИГМИ

Першими пам’ятками барокової архітектури Праги називають побудовані протестантами на початку ХУП ст. церкву Св. Трійці та Матяшову браму Празького Граду. Барокове мистецтво, однак, тісно пов’язане з Контрреформацією. В певному сенсі, бароко «створило обличчя» Чехії, пам’ятки барокового стилю затьмарили пам’ятки доби готики й Ренесансу, вважають дослідники.

Центром барокового мистецтва, природно, була Прага, де запрошені архітектори-італійці розгортають палацове будівництво. Дж. Орсі та Д. Каневале навіть створили в Празі копію Святого Дому Мадонни роботи Браманте — «Лорету». Жан-Батіст Матео (1630—1695) з Діжона, відомий оригінальними архітектурними концепціями та прихильністю до римського бароко, побудував палац архієпископа, палаци Троя і Тосканський, храм Ордену Хреста та перебудував Страговський монастир. Всі споруди мають високу мистецьку цінність. Провідними постатями чеського бароко були Криштоф (пом. 1722 р.) та Кіліан Ігнац (пом. 1751 р.) Дінценгофери. Богемська барокова архітектура сягнула свого найвищого піку у витворах Кіліана Ігнаца (храми Св. Яна Непомуцького, Св. Карла Борромео, Св. Катерини, Св. Миколая в Празі, церкви в Карлових Варах, Клатово-му). Костьол св. Миколая вважається кращим бароковим храмом на північ від Альп.

Перлиною барокової скульптури рубежа ХУП—ХУШ ст. стане скульптурний ансамбль Карлового мосту (Ф. М. Бро-кофф (?—1731) та Браун (1684—1738), уродженець Тіролю). Принагідно згадаємо офортиста В. Голлара (1607—1677), чеха за походженням, що працював у Британії. Зазнавши значного впливу творчості А. Дюрера, Голлар створив понад дві тисячі присвячених різноманітним темам гравюр, а також портрети й архітектурні рисунки, що забезпечили йому почесне місце в англійському мистецтві тієї доби.

Імперська політика, геополітична розірваність призводять до того, що різні частини етнічно споріднених слов’янських народів потрапляють у зону впливу різних культур. Словацьке мистецтво зазнало віденського та італійського впливу, причому східно-словацька барокова архітектура довше зберігає ренесансний дух і стиль, поєднуючи його з контраверсійним та динамічним бароко. Польські впливи помітні в дерев’яній архітектурі Прикарпатської Русі та Північної Угорщини, де проживають греко-католики русини.

Абсолютизм Габсбургів наприкінці XVII ст. в Австрії, Богемії та Угорщині, що супроводжується Контрреформацією, «присвоїв» собі бароковий стиль, який став символом їх перемоги.

4.6.7. Річ Посполита 

Не менше, ніж Німеччина й Богемія, постраждала і Польща, в тому числі, внаслідок Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького. Країна практично спустошена, багато міст зруйновані, виробництво й ремесла занепали, і навіть шляхта та духовенство зазнали серйозних збитків. Краківський університет, Замойська академія та єзуїтська академія у Вільні програють у порівнянні із закордонними університетами. Наприкінці XVII та у першій половині XVIII ст. можна спостерігати занепад польської цивілізації, що не могло не відбитися у мистецтві та літературі. Ніхто з письменників першої половини XVII ст. не досяг вершин Кохановського, хоча вони наслідували його стиль та писали в його дусі. Відзначимо лише братів Симонів («Роксоланка») та Юзефа Зиморовича.

Було багато інших письменників, чиї твори переважно залишилися в рукописах і стали відомі історикам літератури лише за Нового часу. Як і чеська барокова література, польський доробок також оцінювався надто суворо і вважався свідченням швидкого культурного занепаду. Лише нещодавно літературні твори цієї доби були переоцінені відповідно до смаків і стилю свого часу та стали більше поціновуватися польськими фахівцями. Порівняно з чеською бароковою літературою вони мають значно вищий рівень, підкреслює Ф. Дворник.

Італійські впливи продовжували надихати польську музику, архітектуру та декоративне мистецтво. Часто носіями барокової традиції стають єзуїти, бароко формує смаки аристократичних кіл. Італієць Дж. Тревано поновив Вавель-ський замок; Ц. Тенкалла започаткував бароковий стиль у Вільно. Італійські музиканти зробили можливим створення Варшавського королівського оркестру, який згодом став вважатися найкращим в Європі. В 1628 р. при королівському дворі силами італійських музикантів вперше були поставлені оперні спектаклі. При дворах магнатів і єпископів існували невеликі оперні трупи та інструментальні капели із кріпаків. Серед польських композиторів кінця XVI—XVII ст., що спиралися на ідеї бароко, виділяється М. Зеленський, відомий розробкою хорової техніки, разом з М. Мельчевським вони ввели в польську музику жанр концерту, Б. Пенкель пише першу польську ораторію. Забігаючи наперед, відзначимо, що перша польська національна опера «Ощасливлена вбогість» М. Каменського (1778), була поставлена у Національному театрі, заснованому у Варшаві в 1765 р.

У власній архітектурній школі поляки поєднували бароковий стиль з традиційними народними елементами, схильність до синтезування простежувалася і раніше, приміром — у попередню добу в архітектурі та малярстві маємо поєднання готичних елементів зі стилем Ренесансу. Такий «польський варіант» Ренесансу з готичними ремінісценціями знаменує замкове будівництво першої половини XVII ст., тоді як сакральна архітектура зберігає готичні обриси з ренесансними вкрапленнями (Казимеж, Варшава, Вільно, Люблінщина).

Бароковий стиль почав розквітати в Речі Посполитій за правління Яна Собеського (1629—1696), коли країна відбудовувалась після козацького повстання та шведських воєн. Шляхта та король прагнуть відбудувати та прикрасити палаци і храми. Собеський — король трьох народів, поль-сько-литовсько-руської Речі Посполитої, блискучий полководець та політик, автор антитурецького союзу, що протистояв мусульманському завоюванню Європи. (Нагадаємо, що король протидіяв державотворчим планам українського гетьмана П. Дорошенка, проте у 1684 році відновив козацтво на Правобережній Україні і протягом останньої чверті

XVII століття підтримував там інститут гетьманської влади. Правобережне козацтво брало участь у молдавських походах Яна III Собеського у 80—90-х роках XVII ст.)

У Речі Посполитій працюють архітектори-італійці (Дж. Белотті), голландці (Тільман та Феррарі), відчутні австрійські та моравські впливи. Подібного іноземного впливу зазнало і польське декоративне мистецтво та образотворчість. Крім італійців Паллоні та Дель Бене, у Польщі працювали Клод Калло, племінник відомого французького художника Жака Калло, та Франсіс Деспорте. Сама ж Річ Постолита була культурним провідником модерних впливів далі на схід. Незважаючи на певний занепад, вона все ще була приваблива для східних сусідів (Україна, Молдавія, Волощина), які продовжували відчувати її культурне посередництво. Перший відомий молдавський письменник, Мирон Костін, написав епічну історію своєї країни польською мовою і присвятив її королю Яну Собеському.

Отже, польська культура залишилася глибоко вкоріненою в культуру Заходу, а «поширення польської культури на схід показує, яку велику роль могла б відіграти Польща як форпост західної цивілізації, якби її так трагічно не виснажив егоїзм її власної знаті та згубна політична система».

4.6.8. Московська/Російська культура XVII століття 

Московська/Російська культура XVI—XVII ст. і на рівні високої духовності, і на рівні профанного, побутового, предметного світу формує нову культурну парадигму. До цього часу вже складається «архетип російської духовності», що буде стрижнем культурно-цивілізаційного процесу аж до ХХ століття. Процес «розмивання» етнокультурних відмінностей між удільними князівствами, що починається ще з ХІ^ ст., посилюється та ідеологічно обґрунтовується з вивищення Москви в XVI ст., в епоху XVII—XVIIІ ст. доходить до формування загальноросійського культурного простору. Міцна і могутня, навіть попри розкол, православна церква не тільки задає моральні константи, але претендує на роль оборонця культурно-політичних традицій держави. Попри це, відчутними стають процеси секуляризації, не тільки життя, але й сакральне мистецтво стає більш світським. Московська культура плекає традицію києворуської доби, але ізоляція від західно- та центральноєвропейської культури потроху слабшає.

Реформація з її протестантською етикою праці, необхідністю роботи як чесноти породила самодіяльного та відповідального суб’єкта, західноєвропейська культура — це «культура успіху», лідерства, особистого досягнення, тоді як російська культура — це «культура гідності», зазначають дослідники. Сказане ще в ХІІІ ст. Олександром Невським «не в силе Бог, но в правде» стало карбованою формулою руської громадянської свідомості. Ключовими для російської самосвідомості стають не воєнні перемоги, але битви та війни за вітчизну, за руську землю.

Потужним струменем формування московської культури цього періоду стане «український фактор», — заснований у 1632 р. Київський колегіум сформує освітню тримовну матрицю — «слов’янська-грецька-латинська» мови, що буде повторюватися в усіх духовних учбових закладах, в класичній освіті аж до ХХ ст. З Києва будуть їхати в Московію професори, перекладачі, друкарі, вчені, ченці. С. Трубецькой напише, що київська культура стане таким же культуртрегером для російської, як у свій час грецька стала для римської. У 1649 р. біля Москви був заснований монастир Св. Андрія, куди запросили київських ченців, які фактично заснували першу богословську школу. Є. Слави-нецький (?—1675), публіцист і перекладач, засновує школу при кремлівському Чудовім монастирі. У 1687 р. за зразком і подобою Києво-Могилянського колегіуму була створена Слов’яно-греко-латинська академія, де викладалися іноземні мови та «вільні мистецтва».

Літературна традиція зберігає тяглість, давня стилістика та риторика залишаються в пошані. Змінюється корпус літературних персонажів: до шанованих києворуськими книжниками високих історичних осіб — князів, митрополитів — тепер додаються «прості» люди — купець чи дрібний дворянин, а сюжет може бути вигаданим.

«Повість про Фрола Скобєєва» — такий собі пригодницький роман, де змішалися реальність та вигадки про дворянського сина; «Повість про купця Карпа Сутулова» створена за мотивами арабських «Тисячі та однієї ночі»: дружина купця перехитрила трьох своїх залицяльників; «Повість про Саву Грудицина» за певними сюжетними колізіями нагадує історію Фауста. З’являється сатира — «Повість про Єрша Єршовича» — пародія на судові порядки з їх тяганиною та продажністю.