Розділ 3. ІСТОРИКО-РЕГІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ

3.1. РАННІ ФОРМИ КУЛЬТУРИ 

3.1.1. Культура збирання і полювання.

3.1.2. Неолітична революція й культура раннього землеробства.

З середини ХІХ ст., коли теорія природного походження людини Ч. Дарвіна набуває все більшого визнання, в науці поступово формується новий науковий напрям — антропологія (від грецького anthropos — людина, logos — поняття, вчення) — галузь наукового пізнання, в межах якої вивчаються багатоаспектні проблеми походження та еволюції людини і культури, основні етапи культурної еволюції людини. Вже до кінця ХІХ століття визначились такі основні напрямки антропологічного знання, як фізична антропологія, культурна антропологія та філософська антропологія.

У межах фізичної антропології зосереджуються знання про походження та біологічну еволюцію людини, її тілесної організації, місце людини в царині живих істот, та вплив культури на формування її видових особливостей.

Культурна антропологія досліджує процес генезису людини як творця та творення культури у філогенетичному та онтогенетичному аспекті, а також обґрунтовує антропологічне трактування культури як результату людської діяльності, «другої» природи людини.

Філософська антропологія — напрям філософської думки, що досліджує фундаментальні проблеми існування людини в природному та штучному середовищі.

Еволюція людини в дослідженнях сучасної антропології виглядає наступним чином. Приблизно 3, 5 мільйонів років до н. е. в Південній та Східній Африці з’являється Australopithecus, який за будовою черепа, обличчям та обсягом головного мозку схожий на людиноподібних мавп, але за ознаками зубів, вертикального положення тіла і пересування на двох ногах близький до людини. Знайдені палеоантропологами залишки австралопітеків зустрічаються ще протягом двох мільйонів років.

Вид Homo з’являється близько 2,5 мільйонів років до н. е. і проходить ряд послідовних еволюційних етапів: Homo habilis (2,5—1,5 млн р. до н. е.), Homo erectus (1,5 млн р. до н. е. — 300 тис. р. до н. е.), Homo sapiens (300 тис. р. до н. е. — сучасна епоха). Незважаючи на те, що вид Homo на певному часовому проміжку існував паралельно з австралопітеком, він представляв собою окрему еволюційну лінію, яка відрізнялася більшим об’ємом головного мозку та більш спеціалізованими верхніми кінцівками. Вчені вважають, що Homo habilis, скоріше за все, є сполучною ланкою, що пов’язує їх між собою. Вочевидь розвинутий інтелект та більш довершені знаряддя праці та зброї надали перевагу Homo у конкуренції з австралопітеком, внаслідок чого останні вимерли, а Homo вижив та еволюціонував у Homo sapiens, а потім і у Homo sapiens sapiens (100—40 тис. років до н. е.).

З появою Homo важливим елементом його життєдіяльності стає виготовлення знарядь праці та полювання, стосовно яких археологи починають використовувати термін «культура», в якій виділяють нижній/ранній палеоліт (до появи Homo sapiens) та верхній/пізній палеоліт (після появи Homo sapiens). Відповідно людину нижнього палеоліту називають палеоантропом, а верхнього — неоантропом.

Першою власне палеолітичною культурою, пов’язаною з діяльністю Homo habilis, є олдувайська культура, яка була відкрита вченим Луїсом Лікі в Африці в 1960 році в Олду-вайській ущелині (Танзанія). Разом із скелетними залишками «людини умілої» було знайдено значну кількість знарядь праці (сокири, невеликі пластини, кам’яні молотки з кварциту і лави, кістяні ножі для обробки шкіряних ременів, які використовували, очевидно, для виготовлення пращі).

Наступною археологічною культурою палеоантропів була ашельська (700—300 тис. рр. до н. е.). Її творці — Homo erectus — розселилися з Африки до Європи, Південно-Західної та Південної Азії. Їхні знаряддя праці збагатились ручним рубилом, універсальним інструментом, яким можна було обробляти будь-який інший матеріал. Змінилася і будова тіла — прямоходження, складний мозок, можливості використання вогню та колективний спосіб життя дозволили їм вижити в складних умовах льодовикового періоду.

Мустієрська культура, що була створена Homo sapiens neanderthalaensis (неандерталець), який існував в період з 300—40 тис. рр. до н. е. і був, очевидно, витіснений іншим підвидом — Homo sapiens sapiens, а можливо, і схрестився з ним — відрізняється наявністю постійних помешкань-куренів з кісток і шкур мамонтів та появою поховань, що може свідчити про зародження релігійних уявлень.

У період 40—30 тис. рр. до н. е. єдиним представником Homo залишається Homo sapiens sapiens, до якого належимо і ми. Він набуває сучасного фізичного типу, і його подальший розвиток визначається інноваціями в культурі як засобу пристосування до навколишнього середовища.

Культури епохи верхнього палеоліту — оріньякська (35— 20 тис. рр. до н. е.), солютрейська (18—15 тис. рр. до н. е.) та мадленська (15—10 тис. рр. до н. е.) — це кроки людства, які свідчать, що культурні фактори стають визначальними — праця, символічна мова, концептуальне мислення, соціальні відносини — створюють образ сучасної людини.

Отже, органічна еволюція не могла привести до перетворення первісної людини на сучасну. В певний момент у силу вступає культурна еволюція і саме вона дає пояснення тим змінам, які наочно представлені в сучасній культурі. Зміни, які відбулися з Homo sapiens sapiens з часів верхнього палеоліту і до сучасного стану його розвитку, викликані головним чином культурною еволюцією.

3.1.1. Культура збирання і полювання 

Історія людства налічує 35—40 тисяч років. Найтриваліший її відтинок історики найчастіше називають первіснообщинним ладом або кам’яним віком. У культурології ці терміни можна вживати хіба як допоміжні: адже в цю епоху існували два принципово різні типи культури.

Один спирався на привласнювальне господарювання, другий — на продуктивне. До продуктивного господарювання людство почало переходити приблизно за 12—8 тисяч років до нашої ери. Вся попередня культура Ното sapiens sapiens — це культура збирання й полювання.