Розділ «ПЕРЕДМОВА»

У системі соціогуманітарного знання культурологія є однією з наймолодших наук. Інтерес до наукового осмислення сутності культури, її історії, явищ та фундаментальних закономірностей розвитку виникає вже за епохи Античності і продовжує зростати впродовж всіх етапів розвитку людства. Як самостійний напрямок філософських та наукових досліджень культурологія виникає у ХХ столітті, що стало часом активного розвитку природничих та гуманітарних наук, поглибленої спеціалізації та диференціації наукового знання, утвердження нової посткласич-ної філософської парадигми. Саме в цей період культура починає усвідомлюватися як дійсна природа людини, як результат діяльності людства.

Вперше слово «культурологія» використав на початку ХХ століття відомий німецький вчений Вільгельм Оствальд. І лише у 1949 році інший науковець — американський антрополог, етнолог та культуролог Леслі Уайт у своїй праці «Наука про культуру» пропонує термін «культурологія» для позначення нової науки, предметом вивчення якої постає лише культура як цілісність, співвідношення людини і культури.

У наш час у світовому співтоваристві вчених культурологічне знання, культурологічні дослідження стають необхідним компонентом майже всіх гуманітарних та соціальних наук, їх невід’ємною частиною. Це пояснюється перш за все тим, що явища та процеси, які постають предметом, наприклад, політичної історії, економіки, етнографії, мовознавства, літературознавства, психології, соціології, педагогіки, журналістики та ін. не є ізольованими одне від одного, а розвиваються у тісному взаємозв’язку, тобто як частини єдиного цілого — культури людства.

Будь-яке сучасне дослідження у галузі, наприклад, мовознавства було б досить однобічним без залучення та використання знань етногенезу народу, мова якого вивчається, без осмислення його традицій, звичаїв, фольклору та ментальності, без розуміння особливостей наявної соціально-економічної структури суспільства, без знання його мистецьких здобутків тощо. Адже будь-яка мова, будучи елементом цілісної національної культури, не виникає та не функціонує у «чистому» вигляді, поза реальним історичним, політичним, економічним, мистецьким і т. ін. життям конкретного народу.

Наведений приклад демонструє, що сучасні проблеми соціогуманітарного пізнання набувають все більш комплексного (міждисциплінарного) характеру, тобто розв’язання певної проблеми в межах конкретного наукового напряму з необхідністю вимагає залучення та використання результатів (принципів, методів, гіпотез, теорій, концепцій, ідей тощо) інших гуманітарних та соціальних наук. Саме ці обставини і стали однією з причин зростання актуальності культурології та розвитку культурологічних досліджень у ХХ столітті.

Багатовимірність явищ культури, значний масив різнопланових культурологічних досліджень спричинили велику кількість способів розуміння й тлумачення самої культурології та культурологічного знання. На думку авторів даного підручника, серед них найбільш виправданим постає розуміння культурології не як окремої самостійної науки серед інших наук, а як системи міждисциплінарного знання, яка виконує функцію синтезу та узагальнення різних конкретно-наукових досліджень феномену культури, її структури та певних закономірностей, традицій, інновацій та спадкоємності.

Таким чином, культурологія сьогодні постає міждисциплінарним теоретичним та методологічним полем пізнання явищ та сутності культури. Об’єктом культурології як науки постає культура як цілісний продукт діяльності людини, а предметом — специфічне відношення людини і культури. Оскільки діяльність людини є багатогранною та багатовимірною, предмет культурології формується на стику різних гуманітарних та соціальних наук. Завданнями культурологічних досліджень є осмислення розвитку культури як цілого через багатоманіття її окремих частин, типів, видів, конкретно-історичних форм тощо. Але їх реалізація стає можливою лише на основі розробки особливої методології, яка, з одного боку, не може бути зведена до суми всіх методів конкретних наук, а з іншого — здатна синтезувати результати наявних наукових досліджень та зробити їх дієвими, застосовуваними для розв’язання актуальних теоретичних, практичних та прикладних проблем розвитку суспільного життя та життя окремої людини. Цей підхід до розуміння культурології та культурологічного знання стає найбільш поширеним у сучасній науковій літературі, але є наявним і певний «конфлікт інтерпретацій» (П. Рікер) у розумінні проблемного поля цієї науки.

Однак тлумачення культурології як окремого наукового напряму чи філософської науки теж не позбавлене сенсу. Але, на думку авторського колективу даного підручника, містить небезпеку підміни предмету культурології предметами історії культури, філософії культури, соціології чи психології культури, культурної антропології, історії мистецтва тощо. Всі згадані галузі, будучи самостійними предметними напрямами наукового осмислення культури, пов’язані із культурологією тим, що частина їхні ж результатів узагальнюється в культурологічному знанні та, зазнаючи методологічних трансформацій, стає доступною для використання як в різногалузевій науковій, так й у практичній діяльності.

Саме тому інтегративно-міждисциплінарне розуміння об’єкта, предмета, методу, функцій культурології та культурологічного знання було покладене в основу даного підручника і визначило його структуру та зміст.

За останні два десятиліття у вітчизняному науково-освітньому просторі з’явилось багато навчальних посібників та підручників з культурології. Але у переважній більшості з них предмет культурології підмінюється предметом історії культури, або замість викладу культурологічного матеріалу, автори знайомлять своїх читачів із принципами, теоріями та концепціями філософії культури, соціології культури, психології культури, культурної антропології, історією художньої культури, історією конкретних типів і видів культури, мистецтвознавства тощо, вивчення яких є важливим, але недостатнім для формування цілісного уявлення про культуру як таку.

Аналіз наявних навчальних посібників та підручників з культурології виявляє їх несумісність один з одним. Різні стратегії інтерпретації предметного поля культурології часто спричинені абстрактним застосуванням принципу плюралізму у розумінні феномену культури. Проте культура — це об’єктивна реальність, спосіб буття людства, свавільне ставлення до якої може мати серйозні наслідки для самої людини. Тому тенденційне викладення матеріалу може запрограмувати викривлене сприйняття культурних норм та орієнтацій. Подолання вихідної ангажованості соціокультурного знання, на яку неодноразово звертали увагу сучасні дослідники (Т. Адорно, П. Бурдьє, М. Фуко) і про яку завжди гуманітаріям слід пам’ятати, вимагає не «плюралістично-анархічного» використання методів пізнання культури, а послідовно обґрунтованої теоретичної та методологічної позиції у висвітленні змісту багатомір-ного, багатопланового та функціонального багатства явищ культури. В даному контексті неоднозначним, на думку авторського колективу, є розуміння понять «культурного шоку» або ж «маргінальності» як категорій культурології, що можна побачити у деяких вітчизняних навчальних посібниках і т. ін.

Багато вітчизняних підручників з культурології тяжіють до однобічності у висвітленні методологічних підходів у розумінні культури. Традиційним є перерахування декількох теорій культурогенезу. Дуже часто автори таких навчальних посібників та підручників обмежуються трудовою, психоаналітичною, ігровою концепцією та теорією пасіо-нарності. В деяких випадках додаються ще засади еволюціоністської та цивілізаційні теорії культурогенезу. При такій обмеженості у висвітленні методологічних підходів, на думку авторів цього підручника, втрачається багатство дослідницьких стратегій у розумінні культури як складного й диференційованого явища.

З іншого боку, абстрактне застосування принципу плюралізму в вітчизняній культурологічній думці доповнюється однотипністю побудови більшості наявних підручників та навчальних посібників. Уніфікованим варіантом є наявність обмеження предметного поля культурології до області історії культури, яка займає більше двох третин змісту навчальних видань. Іноді більша частина предметного поля культурології зводиться до історії художньої культури. Безумовно мистецтво є одним з найбільш яскравих і репрезентативних форм культури, але редукувати до нього зміст культурології неможливо.

Навіть у тих навчальних посібниках і підручниках, автори яких свідомо не ставлять мети висвітлення історії художньої культури, остання слугує для досягнення культурологічного ефекту: викладення історичних подій без їх культурологічної інтерпретації та аналізу врівноважується великою кількістю емпіричних подробиць мистецтвознавства. Тим самим розмежування історії та історії культури (хоча йде мова про зміст культурологічної науки) відбувається за рахунок доповнення історією мистецтва.

Іноді перевага надається іншим формам культури без теоретичного пояснення їх пріоритету. Тим самим таке акцентування предметного поля культурології не дозволяє здійснити цілісного й адекватного розуміння.

Ситуація у вітчизняній традиції викладання культурології також ускладнюється яскраво вираженим європоцентризмом у висвітленні історії культури. Окрім традиційних стародавніх культур у центрі уваги авторів зазвичай опиняється лише культура Західної Європи та України. Лише іноді додаються інші національні варіанти історії культури. Досі не видано жодного підручника з культурології, який би послідовно репрезентував регіональний підхід у межах своїх методологічних завдань, а тим більше здійснив культурологічний аналіз таких сучасних варіантів культурогенезу світового співтовариства як латиноамериканський, північноамериканський, арабо-мусульманський та африканський.

У багатьох вітчизняних навчальних посібниках і підручниках з культурології недостатньо висвітленими залишилися її міждисциплінарні зв’язки. Співвідношення культурології з культурною антропологією, соціальною антропологією, етнологією, а також з культурпсихологією, соціологією культури не лише формалізує статус даної наукової дисципліни, а й виявляє закономірності формування самого предметного поля культурології, висвітлює її інтегративний потенціал. Такі обставини й спричинили необхідність створення цього підручника.

Специфічними завданнями даного підручника стали формування у студентської молоді вмінь та практичних навичок використання, застосування культурологічного знання, результатів культурологічних досліджень у майбутній професійній діяльності, розширенні власного культурного та світоглядного горизонту, що нині постає невід’ємною умовою конкурентоспроможності фахівця з вищою освітою на сучасному ринку праці.

Цей підручник не призначений для студентів, які обрали культурологію, філософію, релігієзнавство чи політологію як майбутній фах. Його зміст, структура, логіка викладу матеріалу спрямовані на формування у студентів «непрофільних» напрямів підготовки та спеціальностей загальних уявлень про сучасне розуміння культурології, структуру сучасного культурологічного знання, певні закономірності та ключові події історичного розвитку світової та вітчизняної культури, про актуальні питання осмислення сучасної культурної ситуації, проблеми глобалізації та мультикультуралізму, культурної універсалізації, тобто на осмислення тих культурних явищ, з якими повсякденно зустрічається будь-яка людина.