Розділ 6. Українська культура початку XX ст. Часи революцій та громадянської війни

Історія української культури

Секретарство освіти зосереджувало у себе всі відомості щодо кожної української гімназії, у тому числі й такі: на чиї кошти існує, чи має повні права, в якому приміщенні розташовується, скільки відкрито класів і скільки в них дітей, хто і з яким освітнім рівнем працює, який розклад предметів, які з них не забезпечені вчителями. У той тривожний час такі "дрібниці" конче потрібні були Генеральному секретарству з метою вироблення правильної освітньої політики. І без того скрутне становище в листопаді - грудні 1917 р. дедалі більше погіршувалося. Все фінансування до цього було зосереджене в Міністерстві освіти Тимчасового уряду і визначено лише на другу половину 1917 р. Уже з 1 січня 1918 р. ні копійки не залишилося. Уряд України намагався виправити ситуацію, але справа українізації шкіл в Одесі, Миколаєві, на Херсонщині, Катеринославщині, у Таврійській губернії, де земства "не могли" знайти відповідні кошти, просувалася дуже повільно. Оплата праці педагогічного складу була невеликою. Так, учитель вищої категорії отримував 150 крб (вдвічі менше, ніж канцелярист у міністерстві), вчителі графіки, співів - 100 крб на місяць.

Демократичний характер мала українізація вищої школи. Зазвичай у вищих навчальних закладах вводилася мішана мова викладання. Вчительство звернулося до УЦР з проханням заохочувати професорів до читання курсів українською мовою. У вищих школах дозволялось відкривати кафедри історії України, української літератури, мови та українського права. Передбачалося також заснування кафедри історії української етнографії та історії української науки.

За рішенням Генерального Секретаріату 5 жовтня 1917р. у складі історико-філологічного, фізико-математичного і правничого факультетів було відкрито Київський український народний університет, до якого приймали осіб обох статей, будь-якої національності, що надавали атестати або свідоцтва зрілості про закінчення хлоп'ячих та жіночих гімназій, духовних семінарій, Олександрійського ліцею або Школи правознавства, реальних шкіл з додатковим класом, громадських комерційних шкіл, учительських інститутів, єпархіальних шкіл та інших жіночих шкіл, вищої школи. При університеті додаткових іспитів передбачено не було. На урочистому відкритті університету І. Огієнко виголосив славнозвісну промову "Українська культура".

У добу діяльності УЦР також відкрито Київський географічний інститут, Київський юридичний інститут, Херсонський педагогічний інститут та деякі інші вищі навчальні заклади. У жовтні 1917 р. було вирішено створити Кам'янець-Подільський український народний університет. На місце виїхала професорська делегація, провідну роль в якій відігравав І. Огієнко. Делегація прибула до Кам'янця-Подільського 22 березня 1918 p., але подальші події склалися так, що університет було відкрито лише за часів гетьманату.

5 грудня рішенням УЦР в Києві було засновано Українську академію мистецтв, яка давала вищу художню освіту спеціалістам малярства, різьбярства, будівництва, гравюри, художніх промислів, а також мала сприяти заснуванню і підтриманню художніх шкіл в Україні. Вищий мистецький курс могли освоювати чоловіки і жінки, незалежно від національності, віри і віку. Особи, що закінчили середні мистецькі школи, зараховувалися у дійсні студенти без іспитів. До цієї категорії могли потрапити і випускники вищих спеціальних шкіл за фахом "будівництво", але після складання іспитів з малювання та історії і теорії мистецтва. Дійсні студенти мали сплачувати за навчання по 100 крб на рік, а вільні слухачі - 200 крб. Незаможним студентам призначалися стипендії. Навчання проводилось у майстернях професорів за їх власними методами.

Керувала Академією Рада на чолі з ректором, до складу якої входили професори, академіки і по одному представникові від кожних 50 студентів. Останнім було надано право утворювати власні товариства. Ректора обирали на три роки, професорів - на п'ять. Перший професорський склад підлягав затвердженню Генерального секретаріату, а в подальшому ці питання мали вирішуватися цілком автономно. Професори не мали права викладання в інших школах. Рада могла обирати почесних академіків зі свого складу. Бібліотека і галерея Академії отримували книжки, картини, креслення, малюнки без мита, а українські друкарі зобов'язані були забезпечувати їх виданими примірниками з фаху навчання студентів. Першим ректором Академії став видатний український живописець Ф. Кричевський, який на той час викладав у Київському художньому училищі. Серед професорів Академії були відомі митці: М. Бойчук, М. Жук, В. Кричевський, О. Мурашко, Г. Нарбут, Л. Крамаренко та ін. Багато осіб із перших студентів (Т. Бойчук, І. Падалка, В. Седляр, О. Павленко) стали в подальшому відомими майстрами.

Розвивалися українізаційні процеси також у сфері науки. У березні 1917 р. М. Грушевський на засіданні Українського наукового товариства (УНТ) поставив питання про створення Академії наук України. 29 березня було засновано комісію з розробки її статуту, а саме наукове товариство ставало неформальною, але реальною Академією наук республіки. Та й надалі про цю найважливішу наукову установу досить часто йшлося на сесіях УЦР, засіданнях Малої ради та уряду.

Саме УНТ як дітище голови Центральної Ради вважало своїм головним завданням українізацію науки. Тут за доби УНТ виникли історична, філологічна, природничо-технічна, медична, статистико-економічна та етнографічна комісії. В УНТ активно співпрацювали Д. Багалій, М. Біленківський, М. Возняк, О. Єфименко, В. Іконніков, М. Команін, О. Левицький, А. Лобода, С. Маслов, В. Перетц, В. Щербина та інші видатні українські науковці. Відомі історики України після лютневої революції активізували роботу зі збирання, концентрації, обробки й охорони матеріалів урядових та громадських установ Південно-Західного краю під егідою Вченої архівної комісії. Величезні за обсягом наукові дослідження проводила Тимчасова комісія для розгляду давніх актів, яка готувалася відзначити

75-річчя плідної діяльності. На місцях діяли губернські архівні комісії, товариства дослідників природи, історико-філологічні товариства при Київському, Харківському, Новоросійському університетах, Ніжинському інституті. Одеське товариство історії і старожитностей, Київське фізико-математичне, Київське фізико-технічне. Харківське математичне та інші наукові товариства.

Наприкінці квітня 1917 р. Міністерство внутрішніх справ звернулося до усіх губернських, повітових, народних і міських управ України з повідомленням про заснування Української національної бібліотеки та Українського архіву із закликом надіслати для них по п'ять примірників усіх книг, брошур, відозв, оголошень, плакатів тощо. Ініціатором створення цих закладів було міністерство освіти, зокрема його бібліотечно-архівний відділ.

За час існування УЦР в Україні були видані твори П. Гулака-Артемовського, приказки Є. Гребінки, праці Б. Грінченка ("Іван Виговський", "Про книжки", "Без хліба", "Павло-хлібороб", "Хата", "Братство і просвітня справа"), Г. Коваленка ("Людина і громада", "Жарти життя"), А. Кащенка ("За що?"), С. Черкасенка ("Убогий жид", "Як народилась пісня"), І. Франка ("Перехресні стежки", "Для домашнього вогнища", "Батьківщина і інші оповідання", "Украденещастя","Сім казок"),!.Нечуя-Левицького("Бурлачка", "Біда бабі Палажці", "Біда бабі Парасці", "Голодному і опеньки м'ясо"), Н. Романовича, переклади українською мовою творів М. Гоголя, І. Тургенєва тощо.

Певну увагу Центральна Рада приділяла і діячам української науки, культури. Так, 30 березня було призначено довічну пенсію (200 крб на місяць) вдові відомого українського вченого і письменника Михайла Драгоманова - Л. Драгомановій, а також одному з найвидатніших вітчизняних письменників І. Нечую-Левицькому. Але скористатися такою увагою вони не змогли: І. Нечуй-Левицький помер через день після цього рішення, а Л. Драгоманова - через місяць,

У складі Міністерства освіти було створено театральний відділ, музичний відділ, відділ охорони пам'яток старовини і мистецтва, архівно-бібліотечний відділ. Останній ретельно збирав брошури, газети, плакати, афіші, інші друковані матеріали та документи. Театральний відділ у середині січня в Києві відкрив режисерські курси для народних театрів. Слухачами могли стати ті, хто мав звання народного вчителя або освіту не нижче чотирьох класів гімназії і сплатив за навчання 100 крб за семестр. Повний курс було розраховано на два семестри. За ініціативи відділу охорони пам'яток старовини і мистецтва уряд УНР відразу після видання III Універсалу закликав усіх губернських і повітових комісарів вжити рішучих заходів щодо припинення вандалізму. Волосним управам та сільським комітетам було доручено взяти під свою опіку всі пам'ятки старовини і мистецтва, які проголошувалися віднині власністю українського народу. Місцева влада мала переслати або перевезти такі пам'ятки з маєтків, де вони опинилися під загрозою винищення, до великих міст, що мало б забезпечити їх охорону. Міністерство надавало посильну допомогу Житомирському, Одеському, Кам'янець-Подільському, Єлизаветградському, Катеринославському, Полтавському та іншим краєзнавчим та історичним музеям.

Свіжий подих в театральне життя за доби Центральної Ради вносили як досвідчені колективи (театр "Соловцов", театр М. Садовського, театр "Студіо", Одеська, Київська, Харківська опери, Харківський міський, Маріупольський драматичний та інші театри), так і нові, наприклад, Молодий театр у Києві, що виник за ініціативою актора театру М. Садовського Леся Курбаса ще в травні 1916 р., але саме після Лютневої революції настав розквіт його діяльності. Цей колектив разом з театром М. Садовського у квітні 1917 р. з метою підвищення художнього рівня українського театру створив товариство "національний театр", до якого увійшли П. Саксаганський, М. Садовський, М. Старицька, Л. Курбас, І. Мар'яненко, С. Васильченко, О. Олесь, М. Вороний, В. Самійленко, Л. Яновська, О. Косач, І. Бурачек, В. Кричевський, М. Жук, О. Кошиць та деякі інші видатні українські актори, режисери, письменники, драматурги, художники і композитори.

Влітку 1917 р. члени названого товариства створили національний зразковий театр, який працював у Троїцькому народному домі і ставив українську та світову класику за участі І. Мар'яненка, Д. Антоновича, Г. Борисоглібської, Л. Гаккебуш, І. Замичковського, С. Картальського, Ф. Левицького, Л. Ліницької, К. Лучицької, тобто плеяди блискучих майстрів української сцени.

У культурній політиці Центральна Рада робила свідомий акцент саме на підтримці української національної культури, але в умовах багатонаціонального складу України це мало й певні негативні наслідки. Життєздатність УЦР цілковито залежала від її авторитету серед демократичних кіл українського населення. Послідовна боротьба за автономію України, її національно-культурне відродження сприяли зростанню такого авторитету глибоко демократичної за своїм складом та формами діяльності УЦР. Українська демократія набирала сили у реальному житті, а не тільки у творах її натхненників. Стосовно неукраїнської частини населення, то рух за національно-культурне та державне відродження тут оцінювали неоднозначно. Адже теоретики Центральної Ради спиралися на ту позицію, що в Україні панують не українці, а росіяни, євреї, французи, поляки, німці, які прибрали до рук всю промисловість, торговий капітал і значну частину аграрного сектору. Невелику кількість панівного класу становили українці, які давно вважали себе "русскими". Справжні українці, на думку лідерів УЦР, - це селяни, міський пролетаріат, ремісники, дрібні службовці, тобто експлуатована частина населення. Звідси робили висновок, що на цей момент української національної буржуазії як класу немає, а тому всі без винятку українські національні партії безпосередньо ґрунтуються на ідеї соціалізму або їх програми мають відображення таких ідей.

На Заході України продовжували свої культурні починання Українські січові стрільці та Союз визволення України. Навесні 1917 р. група українських полонених була відряджена в зону німецької окупації з метою ведення культурно-національної роботи. Протягом літа й осені 1918 р. січові стрільці організували майже 100 народних шкіл, видали кілька підручників, заснували тижневик "Рідне слово".

Після Жовтневої революції та розгону Всеросійських установчих зборів Центральна Рада видала IV Універсал 9 (22) січня 1918 р., яким проголосила повну державну незалежність УНР. Одночасно відозва Народного Секретаріату закликала робітників і селян до боротьби проти Центральної Ради та білогвардійців. В Україні почалася громадянська війна, яку спричинила переважно нерозв'язаність фундаментальних соціальних питань. Але важливим внутрішнім чинником громадянської війни стала глибока суперечність між національно орієнтованими силами, що боролися насамперед за відновлення української державності, та більшовиками як прихильниками повернення України до склад у РСФРР. Як тільки в соціальному плані визначилася певна поміркованість УЦР, її небажання розв'язувати пекучі проблеми радикальним чином, частина мас перекинулася до більшовиків. За оцінкою одного а лідерів УЦР, письменника В. Винниченка, війна з більшовиками стала війною "в суті з власними народними масами". Ця ситуація зумовила падіння Центральної Ради. У лютому 1918 р. червоні війська зайняли Київ, УЦР повернулася до столиці лише в березні за допомогою німецької армії. Але німці недовго терпіли Центральну Раду, й у квітні 1918 р. колишнього царського генерала П. Скоропадського було проголошено гетьманом України.

Реставруючи старий соціально-економічний лад, гетьманський уряд водночас намагався засвідчити свою відданість "українській справі", широко залучаючи зовнішні форми часів старої Гетьманщини - назви установ, національну символіку, козацькі елементи у військових строях та ін. Все це надавало гетьманщині у 1918 р. своєрідного забарвлення. Гетьманський уряд впроваджував значну кількість починань на ниві культури, але дещо з того започаткували інші суспільні сили в інших політичних умовах. Так, Г. Нарбут продовжував розробку української державної емблематики, розпочату в добу Центральної Ради, але глибоко зневажав новий уряд. Навіть посада ректора Академії мистецтв не завадила йому водночас стати автором глузливого сатиричного образу старосвітського українського хуторянина Луки Гарбузова і карикатури "Пес Мочащий", спрямованих проти гетьмана.

У жовтні 1918 р. Київський український народний університет перетворено на Київський державний український університет. 27 жовтня відбулося відкриття пам'ятника Т. Шевченку в повітовому місті Ромни на Полтавщині (скульптор І. Кавалерідзе). У листопаді 1918 р. офіційно оголошено утворення Української академії наук, президентом-головою якої було обрано видатного вченого В. Вернадського, секретарем - відомого науковця і діяча культури А. Кримського.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія української культури» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 6. Українська культура початку XX ст. Часи революцій та громадянської війни“ на сторінці 6. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи