Розділ «Частина II. Українська культура ХІV - ХVІІІ ст. та європейський культурний простір»

У Нідерландах готичні традиції долалися повільно та нерівномірно (у різних регіонах). Найбільш яскраво ренесансні тенденції виявляли тісний зв'язок із готичною традицією. Криза ренесансних ідеалів віддзеркалилася у творчості П. Брейгеля Старшого "Мужицького", який спирався на національні традиції і фольклор. Своєрідний світ символів позначився у живописних полотнах /. Босха.

Значний внесок у європейське мистецтво зробили композитори нідерландської поліфонічної школи (Г. Дюфаї, Ж. Депре, О. Лассо та ін.), які працювали в жанрах меси, мотету.

Специфіка французького Ренесансу полягала в синтезуванні власної національної та італійської традицій, опорі на досягнення середньовічної культури та придворно-аристократичному характері, зумовленому абсолютизмом. Значним явищем у формуванні національної літератури стала діяльність творчого об'єднання "Плеяда" (П. Ронсар, Ж. дю Белле), орієнтованого на античність і використання французької мови. Видатною постаттю ренесансної літератури є Ф. Рабле, твір якого "Гаргантюа і Пантагрюель" демонструє поєднання традицій середньовічної сміхової культури з гуманістичними ідеалами.

Англійський Ренесанс характеризується опорою на досвід італійського, активним розвитком національних традицій. Його розквіт припадає на період королівства Єлизавети І Тюдор. Однією з центральних фігур культури того часу був поет і драматург В. Шекспір, творчість якого відбиває кризу ренесансних ідеалів і знаменує перехід від Ренесансу до нової епохи - барокової.

Отже, культура Відродження характеризується такими ознаками: секуляризація, антропоцентризм, індивідуалізм, ренесансний гуманізм, орієнтація на міський тип культури, новаційність, креативність, зародження національної культури, Італійське Відродження, крім цих рис, відзначено титанітом та елітарністю. Специфіка Північного Відродження зумовлюється реформаційним рухом та наявністю таких ознак, як переосмислення взаємостосунків "людина - Бог"; заперечення ролі церкви як посередника між світом людським та божественним; підвищення значущості морально-релігійних питань; зосередженість на внутрішньому, духовному світі людини; містичне світовідчуття; пане і нерівномірне поширення гуманістичних ідей, їх переосмислення і засвоєння на ґрунті середньовічних традицій, їх переплетіння з національними началами; відсутність елітарності.