Розділ «Частина II. Українська культура ХІV - ХVІІІ ст. та європейський культурний простір»

У ренесансному живопису стверджується значущість реального бачення світу, художники починають писати з натури, поступово відмовляються від середньовічних канонів, утілюють конкретні почуття й емоції. З'являється станковий живопис, вільний від архітектури, умовність і площинність середньовічного живопису змінюються на пряму перспективу (відчуття простору, глибини в картині) та об'ємність зображень завдяки техніці світлотіні. Зображення людини відповідає правильним анатомічним пропорціям, відроджується інтерес до краси людського тіла. Великого значення набуває жанр портрета, відбувається становлення пейзажу як окремого жанру.

Перехід від середньовічного до ренесансного живопису пов'язаний з ім'ям Джотто, який в релігійних сюжетах відтворював красу земних образів ("Оплакування", "Мадонна на троні" та ін.).

Живопис XV ст. характеризується різноманітністю індивідуальних манер художників, формуванням місцевих шкіл - флорентійської, умбрійської, північно-італійської, венеціанської. Велику роль у становленні і розвитку живопису відіграла творчість С. Боттічеллі, Мазаччо, Фра Б. Анжеліко, Ф. Ліппі, Д. Гірландайо, П. делла Франческа, П. Перуджіно, А. да Мессіна, Дж. Белліні та ін.

Вершиною Високого Відродження є творчість Леонардо да Вінчі, Рафаеля Санті, Мікеланджело Буонарроті.

Геній Леонардо да Вінчі воістину був унікальним. Плідне поєднання наукової та художньої діяльності дозволило Митцю і Вченому зробити відкриття, які випередили свій час, як у живопису, так і в анатомії, механіці, інженерії, оптиці тощо. Одним із його мистецьких досягнень є оновлення техніки малюнка за допомогою прийому "сфумато" - "розмивання" чітких контурів зображень. Його живописні твори втілили гуманістичний Ідеал людини ("Мадонна Літа", "Поклоніння волхвів", "Мадонна у гроті", "Джоконда").

Живописні образи Рафаеля сповнені гармонії та ліризму, вони поетичні та піднесені, відрізняються досконалістю композиції, виразною пластикою фігур. Особливу увагу він приділяв образу Мадонни ("Сікстинська Мадонна", "Мадонна Конестабіле").

Драматичне світовідчуття пронизує твори Мікеланджело - художника, архітектора, скульптора і поета. Створені ним образи сповнені драматизму й експресії, проникнуті ідеєю величі людського духу (скульптури "Давид", "Мойсей", "Раби"). Трагізмом і скорботою пронизані образи скульптурної групи "П'єта" ("Оплакування Христа"). Одним із живописних шедеврів Мікеланджело є розпис Сікстинської капели у Ватикані ("Страшний суд").

Венеціанський живопис XVI ст. репрезентовано творчістю Джорджоне, Тіціана, П. Веронезе, Я. Тінторетто.

У ренесансній скульптурі з'явилася самостійна, незалежна від архітектури статуя, утвердилися значущість реального буття, принципи земної краси, анатомічно правильна пропорційність зображення людського тіла. Справжнім реформатором скульптури в XV ст. вважається флорентійський скульптор Донателло ("Давид"). Яскравим представником мистецтва скульптури Пізнього Відродження є Б. Челліні ("Персей").

Основоположними для архітектури Ренесансу були принципи гармонії і краси, домірності споруд; орієнтація на античну архітектуру як взірець. Провідне місце в мистецтві архітектури Раннього Відродження належить Ф. Брунеллескі. Новатором зодчества вважається видатний митець, науковець, філософ Б. Альберті, який у трактатах "Про зодчество", "Про живопис", "Про ліплення" виклав нові принципи живопису й архітектури. Архітектура Високого Відродження представлена іменами Браманте, Рафаеля, Мікеланджело.

Ренесансна література спиралася на фольклор і творчо переосмислений античний досвід, зверталася до світських сюжетів і образів. Жанрове різноманіття літератури Ренесансу зумовлено як збереженням старих, так і складанням таких нових жанрів, як ідилічна поема, ренесансна пастораль, алегорія, байка, діалог, епістола, роман-сповідь, а також новела, біографія та автобіографія. Формування національних засад і секуляризація позначилися в тому, що письменники почали звертатися до простонародної італійської мови. Проте міцна і довготривала традиція латинської мови не переривається.

Творчість Данте Аліґ'єрі ("Божественна комедія"), яка вважається джерелом Відродження, демонструє тісне переплетіння елементів середньовічної та ренесансної культур. Перехідний період закарбувала багатогранна творчість Ф. Петрарки ("Книга пісень", "Тріумф"),

Раннє Відродження яскраво репрезентує творчість Дж. Боккаччо ("Декамерон"). Значний внесок у розвиток літератури Високого і Пізнього Відродження зробили Л. Аріосто, П. Бембо, Т. Тассо, Б. Челліні, Н. Макіавеллі та ін.

Музичне мистецтво характеризується розквітом поліфонії, розвитком духовних і світських жанрів (меса, мотет, мадригал). Серед видатних композиторів Відродження слід назвати Дж. Палестрину, К. Джезуальдо. Наприкінці XVI ст. завдяки творчості Я. Пері та Я. Честі сформувався новий жанр - опера.

На основі народного театру склався жанр комедії дель арте, орієнтований на народну лексику, гротеск, гру, імпровізацію.

Особливістю еволюції мистецтва Північного Відродження є тривале збереження готичних традицій та їх синтезування Ь ренесансними тенденціями, активне формування національних рис.

У Німеччині кінець XV - початок XVI ст. відзначено злетом живопису і графіки. Центральне місце в образотворчому мистецтві того часу належало художнику, теоретику мистецтва, вченому Л. Дюреру - одному із творців жанру портрета і автопортрета у Німеччині, який втілив драматизм світовідчуття людини реформаційної доби ("Апокаліпсис", "Лицар, смерть і диявол", "Св. Ієронім у келії" та ін.).

В архітектурі ренесансні тенденції виявилися із середини XVI ст., органічно поєднуючись із пізньоготичними традиціями. Значного розвитку набуває світське будівництво: палаци і замки знаті, ратуші, приватні будинки.

У німецькій літературі відбилися загальноєвропейські тенденції - інтерес до національної специфіки, розвиток національної мови, розроблення гуманістичних ідей. Одним із перших кроків у цьому процесі став переклад М. Лютером Біблії німецькою мовою.

Формою критичного осмислення ролі церкви в суспільстві стала сатира ("Похвала глупості" Е. Роттердамського, "Корабель дурнів" С. Бранта та ін.). Великої популярності в міському середовищі набули шванки - коротенькі історії, анекдоти з життя. Виразником типово бюргерських цінностей був поет Г. Сакс. Іншим полюсом німецької літератури є лірична поезія, зосереджена на духовному світі людини, і репрезентована творчістю К. Цельтіса.