Розділ «Тема 5. Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства як середньовічний тип культури»

Панівна парадигма світобачення зумовлювала те, що в цілому анонімне мистецтво Київської Русі диференціювалося на сакральне та світське. Канонічне, регламентоване церквою сакральне мистецтво було спрямоване на втілення релігійних образів, тем і сюжетів у фіксованих формах. Світське мистецтво відповідно до переважно колективного характеру народної творчості тяжіло до усних форм.

З прийняттям християнства та утвердженням християнської парадигми світобачення великої значущості в культурі епохи набула перекладна релігійна література. Одним із перших її зразків було Остромирове Євангеліє, перекладене в Києві. Поширеною перекладною старозавітною книгою на Русі був Псалтир. Він використовувався і як підручник для навчання, і як книга для богослужіння. Популярними були переклади Нового Завіту: "Четвероєвангеліє", "Апостоли".

Популярним жанром були житія святих (агіографія) - опис життя духовних і світських осіб, канонізованих церквою. У житіях прославлявся подвиг хрестителів Русі, княгині Ольги та її онука князя Володимира, розповідалося про князів, яких спіткала мученицька смерть за віру (Бориса і Гліба, Михайла Чернігівського та ін.). Поширеними були патерики (збірки житіїв), зокрема Єгипетський та Синайський, а також християнська гімнографія. Вона була представлена такими різновидами, як канон (прославляння святих, розповідь про євангельські події), кондак (декілька пісень, що розкривали сутність християнських свят, виклад євангельських та житійних мотивів), ікос (розповідь про християнське свято або житіє святого), акафіст (поєднання ікоса та кондака).

Перекладна література світського характеру була репрезентована повістю, історичними і природничонауковими творами.

У художньому просторі епохи поширеними були повісті, зокрема, перекладена з грецької повість про Іудейську війну Йосифа Флавія. Важливе місце посідали історичні твори, які були представлені перекладами візантійських історичних хронік. У Київський Русі була відома в перекладі "Хроніка" Іоанна Малали - збірка повчальних та цікавих оповідань на історичну тематику.

Просякнуті релігійним світорозумінням переклади природознавчої літератури з'явилися на Русі наприкінці ХП - на початку ХШ ст. Уявлення про будову Всесвіту черпалися із "Шестидневів" (Василя Великого, Іоанна Екзарха Болгарського) - оповідань про створення світу з розгорнутими коментарями богословського, філософського та природничого характеру. У численних збірках під назвою "Фізіолог" подавалися відомості про звірів, птахів, комах, риб тощо (із зібраних з різних джерел східних переказів, Талмуду, Біблії та інших джерел). Важливою пам'яткою писемної літератури того часу, враховуючи інтенсивність культурних, у тому числі торговельних контактів Київської Русі, була "Християнська топографія" Козьми Індикоплова - збірка відомостей географічного та космологічного характеру, як достовірних, так і таких, що мали на собі відбиток релігійного бачення картини світу.

Культура Київської Русі характеризується наявністю власної оригінальної літератури. Ідейна спрямованість визначала особливості такого її різновиду, як філософсько-богословська публіцистика. Перший її зразок - "Слово про Закон і Благодать" Іларіона (першого митрополита руського походження). Ця урочиста проповідь присвячувалася висвітленню духовної переваги Нового Завіту над Старим Завітом, утвердженню світового значення хрещення Київської Русі та визнанню великої ролі князів Володимира і Ярослава у становленні держави.

Одним із розвинених різновидів оригінальної давньоруської літератури був літопис, перші зразки якого датуються кінцем X ст. Дослідники вважають, що перший руський літопис було укладено 1037-1039 рр. у Софійському соборі в Києві. Другим за часом створення є Новгородський літопис, укладений близько 1050 р. З другої половини XI ст. літописання розвивалося в Києво-Печерському монастирі. 1073 р. ченець Никон уклав перший Київський Печерський літописний звід. На початку XII ст. ченець Нестор на основі давніх літописів X - XI ст. створив "Повість временних літ" - об'єднання місцевих, регіональних хронологічних записів у єдиний загальноруський літопис, у якому відбилася головна ідея руського літописання - єдність і могутність Руської землі, Руської держави на чолі з князівською династією Рюриковичів.

Зразком руської епічної літератури є поема "Слово о полку Ігоревім", де поєднано складні і досить суперечливі світоглядні уявлення язичництва та ідейні настанови християнства, широко представлена народна символіка, міфологія, звичаї, відображені патріотичні настрої.

Дидактичний, моралізаторський характер писемної літератури Київської Русі зумовив значущість такого її різновиду, як повчання. Велике значення мала така пам'ятка оригінальної давньоруської літератури, як "Повчання" Володимира Мономаха. Головна ідея твору - турбота про долю Русі, яку розривали князівські усобиці, заклик до єднання слов'янської спільноти.

Найстаріший слов'янський правовий кодекс ХІ-ХІ І століть - "Руська правда". Цю збірку законів князя Ярослава Мудрого та його наступників було покладено в основу Литовського статуту і законодавства гетьманської доби.

В архітектурі житлових і оборонних споруд слов'яни використовували місцеві матеріали та спиралися на традиції, що сягали давнини. Відповідно до умов лісостепу для будівництва вони використовували дерево та глину, а кам'яні будівлі майже не зводилися. Разом з християнством Київська Русь прийняла основні настанови візантійської кам'яної архітектури, монументального і станкового живопису. Спочатку русичі користувалися послугами грецьких архітекторів і художників, їх досвід швидко опанували руські майстри, які змогли не тільки сприйняти, а й творчо переосмислити візантійську спадщину.

У сакральній архітектурі переважав канонічний для візантійської архітектури хрестово-баневий тип храму. Таку побудову мала закладена при Володимирі Святославичі 989 р. перша на Русі кам'яна храмова споруда - церква Св. Богородиці (Десятинна).

Своєрідною демонстрацією могутності міста, величі князівської влади, багатства князя став Софійський собор (зведений 1037 р., однак останнім часом ця дата є дискусійною). Зведений великим князем Ярославом Мудрим, він був утіленням ідеї духовної і політичної самостійності, а також соборності давньоруської держави. Величний та монументальний Софійський собор мав урочистий внутрішній простір, який був утіленням синтезування мистецтв, зокрема станкового (ікона) та монументального (мозаїка та фреска) живопису.

Довершеними зразками руської храмової архітектури були й Успенський собор Печерського монастиря, П'ятиицька церква, Борисоглібський та Єлецький собори, храм Спаса в Чернігові, соборні церкви Видубицького і Михайлівського Злотоверхого монастирів, церква Богородиці на Подолі, які закарбували як значущість візантійських традицій, так і намагання руських архітекторів закласти підвалини власної руської архітектурної школи.

Сакральні споруди часто прикрашалися різьбленням по каменю. Так, хори Софійського собору, Михайлівський Золотоверхий монастир були прикрашені орнаментальним і тематичним рельєфами. Вишуканим рослинно-геометричним орнаментом, геральдичними зображеннями риб і птахів було оздоблено саркофаг Ярослава Мудрого в Софійському соборі.

Поряд із сакральною архітектурою значного розвитку в Київській Русі набули містобудування та оборонна архітектура.

У культурі Київської Русі поступово сформувався своєрідний тип міста, який складався з трьох частин: "дитинець", у якому розташовувалися князівські та боярські двори; "окольний град", у якому мешкала основна частина населення; "посади" - ремісничі околиці міста.

Основні правила забудови міста в Київській Русі відбивали значущість як візантійських, так і власних традицій. їх фундаментом була "Кормча книга", у якій містилися настанови щодо будь-яких сфер суспільного життя, а також стосовно містобудування.

Оборонні споруди в Київській Русі зводилися артілями так званих "огородників". Це були стіни із засипаних землею зрубів (городень), на яких розташовували забрала (укриття з бійницями). Доробком оборонної архітектури стали Софійські та Золоті ворота в Києві, Єпископські ворота в Переяславі.