Розділ «Тема 14. Культура України XX ст.»

Багато з тих, хто жив і творив у радянській Україні, вийшли за межі суворого нормування культурного життя, багато робили для світового визнання української культури. Серед досягнень культури України XX ст. почесне місце посідають здобутки мистецтва.

Із початку XX ст. воно характеризувалося прискореними темпами розвитку, розмаїттям стильових спрямувань, поєднанням національних традицій та новацій, орієнтацією на західноєвропейське мистецтво. У цей час українські митці в самобутньо-національному вияві почали реалізувати модерністські ідеї. Так, увагу поета М. Вороного привертала творчість Г. Гаутпмана, Ш. Бодлера, М. Метерлінка, він прагнув вивести свої вірші на європейський простір. Прихильниками символізму були такі літератори, як П. Тичина, О. Кобилянська та ін., футуризму - М. Бажай, Ю. Яновський та ін., конструктивізму - В. Поліщук та ін. Творчість В. Стефаника, А. Головка, В. Винниченка, М. Хвильового, М. Куліша була пов'язана з експресіонізмом. Водночас значна кількість літераторів вважала себе неокласиками - М. Рильський. М. Зеров, М. Драй-Хмара та ін.

Пошуками нового захоплювались українські художники. Серед них були О. Екстер, яка стояла у витоків кубофутуризму в Україні; М Бойчук, творчість якого пов'язана зі зверненням до давньоруського та візантійського живопису; В. Єрмилов, який втілював ідеї конструктивізму; О. Богомазов - засновник авангардного живопису. Український авангард був репрезентований також творчістю А. Петрицького, О. Тишлера, К. Малевича, братів Д. та В. Бурлюків, В. Кандинського, Г. Нарбута та ін.

В архітектурі поширились ідеї конструктивізму, найбільш відомими зразками якого вважаються комплекс Дні прогресу (архітектори В. Веснін, М. Коллі, Г. Орлов, С. Андрієвський), Будинок державної промисловості в Харкові (архітектори М. Фельгер, С. Кравець, С. Серафимові, будинок музичного театру (архітектори брати Весніни промислової кооперації у Харкові (архітектори О. Дмитрієв, О. Мунц) тощо.

В українському мистецтві працювали й митці, які підтримували ідеї соціалістичного реалізму. Доречно нагадати про драматургію О. Корнійчука ("Платон Кречет", "Макар Дубрава", "В степах України" тощо), кінематографію братів Г. та С. Васильєвих ("Чапаєв", "Фронт" та ін.) тощо.

Прихильниками реалістичних настанов у мистецтві зроблено значний внесок не тільки в художнє життя України, а й у світову мистецьку скарбницю. Саме українське поетичне кіно, у витоків якого стояли О. Довженко і такі майстри, як І.Кавалерідзе, Л. Осика, І. Миколайчук, С. Параджанов, Л. Биков, Ю. Іллєнко та Ін., привернуло увагу світової кінематографічної спільноти, було високо оцінено на численних міжнародних кінофестивалях.

Світове визнання отримала режисерська творчість Л. Курбаса, який створив новий український театр - новаторський, громадський, інтелектуальний, який спирався на національні традиції. "Молодий театр", "Березіль" Л. Курбаса були зразками реформаторського театру, а вистави за творами "Мина Мазайло" М. Куліша, "Цар Едіп" Софокла та інші увійшли до скарбниці театрального мистецтва. Національні традиції в українському театрі радянської доби продовжували М Крушельницький, Й Гірняк, В. Чистякова, Н. Ужвій, А. Бучма, Г. Юра, С. Данченко та ін.

У радянській Україні велика увага приділялася розвитку музичного мистецтва. У перші роки радянської влади були організовані симфонічний оркестр ім. М. Лисенка, Державна українська мандрівна капела, хорові колективи в Києві, Харкові, Дніпропетровську тощо. Творчість А. Леонтовича, К. Стеценка, О. Кошиця, Б. Лятошинського, Л. Ревуцького та інших демонструвала єднання традиційної музичної спадщини та сучасних надбань музичного мистецтва. Значне місце в українській музиці посідала творчість А. Штогаренка, В. Губаренка, І.Шамо, А. Кос-Анатольського та ін.

Попри всі обмеження, нав'язування стереотипів та штампів, українське мистецтво радянської доби спромоглося зберегти ліричність, відданість народним джерелам. Свідченням цього була творчість відомого українського поета і прозаїка, кінорежисера та актора М. Вінграновського, поетеси Л. Костенко, прозаїків О. Гончара, Л. Загребелъного та ін. "Народні примітиви", створені художницями М. Примаченко та К. Білокур, вважаються неперевершеними зразками українського народного малярства. Живопис Т Яблонської, М. Самокіша, О. Шовкуненка, М. Глущенка та ін., скульптурна творчість М. Манізера, І.Кавалеридзе позбавлені офіціозності, насичені національним духом і патріотизмом.

На початку 1960-х років в Україні сталися знаменні демографічні події: городяни стали більшістю населення республіки; етнічні українці склали більшість міського населення. Наслідком цих змін стали й зміни в художньому житті - чи не вперше у вітчизняній історії утворився масовий міський споживач української культури, зокрема художньої, з'явилися перші явища власне української масової культури - естрадна музика, пригодницька література тощо.

Таким чином, українське мистецтво радянської доби витримало всі випробування часом, пройшло через ідеологічні суперечності, зберегло національну унікальність та самобутність і водночас виявило свою спроможність до плідного опанування новацій.

5. Представники української культури за межами України

XX ст. в історії української культури характеризується активізацією еміграційного процесу. Особливо бурхливим він став відразу після занепаду УНР. Українці за кордоном розгорнули напружену організаційну та культурно-освітню діяльність. Протягом десятиліть у діаспорі був накопичений значний духовно-культурний доробок, завдяки якому українські емігранти змогли зберегти свою національну ідентичність.

Вагому спадщину залишив відомий поет, есеїст, критик і публіцист Є. Маланюк, художньо-естетичні принципи якого формувалися в період втрати української державності. Поразку УНР він сприйняв як "національну трагедію". Аналізуючи причини цієї події, Є. Маланюк звертався до визначення ролі національно свідомої особистості в українській історії; його твори сповнені історико-філософських роздумів про долю народу, людини в добу політичних і соціальних потрясінь. Значне місце в його науковому доробку належить дослідженню історії української культури. Є. Маланюк відомий і як поет, зокрема, як автор твору "Україна-Скитія, степова Гелада".

Між українською та світовою культурами будував "мости" С. Гординський - поет, перекладач, художник, мистецтвознавець, людина енциклопедичних знань. Він перекладав українською твори Гораціл, Овідія, В. Гюго, Ш. Бодлера, Г. Апполінера, Є. Верхарна, Дж. Байрона, Е. По, Й. В. Гете, Ф. Шиллера та ін., здійснив один з найкращих переспівів "Слова о полку Ігоревім".

Серед письменників, які викривали тоталітарну систему нищення особистості, слід відзначити /. Багряного. Його романи "Звіролови" (1944 p.; перевиданий 1947 p. під назвою "Тигролови") і "Сад Гетсиманський" (1950 р.) розкрили перед світом національну трагедію поневоленого українського народу і визнані видатними творами XX ст.

Світового визнання набула творчість скульптура О. Архипенка, який працював у Франції та США, увійшов в історію мистецтва як один із прихильників модернізму ("Жінка, що йде" 1912 р., "Постать" 1920 p.). Він мав індивідуальні виставки в Німеччині, Франції, Англії. У Нью-Йорку відкрив власну школу, створив понад 750 композицій, серед яких бронзові плити-барельєфи Б. Хмельницького і М. Грушевського, що експонувалися в найбільших музеях світу. Митець виготовив скульптури князя Володимира Великого, Т. Шевченка та І. Франка, які були встановлені в Українському культурному парку в Клівленді, а скульптурна постать Кобзаря прикрасила м. Керхенсон у штаті Нью-Джерсі. О. Архипенко постійно виступав з доповідями на мистецькі теми в університетах та мистецьких товариствах США.

Серед відомих українських скульпторів слід згадати і М Черешньовського (пам'ятники Лесі Українці в Клівленді (США) і Торонто (Канада); Лео Мола (Л. Молодожанина) - автора пам'ятників Т. Шевченкові у Вашингтоні (1964 р.) та Буенос-Айресі (1971 p.).

У світі визнаною є творча спадщина графіка, живописця, мистецтвознавця Я. Гніздовського, який з 1949 р. жив у США. Широко відомі його графічні твори "Соняшник" (1962 p.), портрет М. Скрипника (1971 р.) та ін.

У розвиток музичної культури значний внесок зробив композитор А. Рудницький. Він здобув визнання як диригент у Нью-Йорку, Філадельфії, Торонто. В його творчій спадщині - опери "Довбуш" (1938 p.), "Анна Ярославна" (1967 p.), "Княгиня Ольга" (1968 p.), кантати, симфонії.